Bloodrite - Mouth Of The Serpent

As the benevolent bestow what hesitantly we seek to restore, the mind turns

sick and reeks of atrophy.

When can the hand not grasp what’s slipping away?

This is the testament to the ignorance of mortality.

These are the grounds I shall mark with sacred geometry, in an attempt to

redeem your soul.

You will not fear of the dark;

it shall retrieve you, (the) burdened,

through the sacrament of demon worship.

This effigy procures the end, sown of fur and bone.

My blood shall spill forth on the seal I have laid, and usher the night back to

the day, undaunted.

«Reprieve the breathless.

Cover my body in pustules and sores as atonement to the unforgiving.»

«Born of anathema, convolution rains upon the gestation of time.

Scavenger of the answers, slaughter the internalized.

«From the putrid depths arise the carcass, reeking of despair, and moss

cradling the bone.

«Remove the stain of this rebirth that death has wrought.»

«You shall now walk amongst them.

«My effigy negates the end, sown of flesh and bone.

Your blood has spilled, negating seal, tarnishing this plane with a life

consequently wrought.

«I am the butcher of understanding, extinguishing the light that guides the

lost.»

What hesitantly we seek to restore… Condemned as sick, we reek of apathy.

The ending of days, we’re all just waiting to die.

Born, and at last the flesh shall raise, but I fear I have condemned us all.

The blood atones, but rains as it omits, unleash the winds of famine and of

pestilence.

Remove the stain of this rebirth that death has wrought.

You shall all walk amongst them.

The effigy procured the end, sown of fur and bone.

My blood shall spill forth on the seal I have laid, and usher the night back to

the day, undaunted.

(end)

Коли доброзичливі дарують те, що ми нерішуче прагнемо відновити, розум повертається

хворий і пахне атрофією.

Коли рука не може схопити те, що вислизає?

Це свідчення незнання смертності.

Це ті підстави, які я позначу сакральною геометрією, на спробу

викупити свою душу.

Ви не будете боятися темряви;

воно поверне вас, () обтяжених,

через таїнство поклоніння демонам.

Це опудало отримує кінець, посіяний із хутра й кістки.

Моя кров проллється на печатку, яку я поклав, і поверне ніч до

день, безстрашно.

«Відстрочи задиханих.

Покрийте моє тіло пустулами та виразками, як спокута для непрощаючих».

«Народжена анафема, звивина проливається дощем на вагітність часу.

Знищувач відповідей, зарізай унутрішніх.

«З гнилої глибини виходить туша, що пахне відчаєм, і мох

тримаючи кістку.

«Видаліть пляму цього відродження, яке спричинила смерть».

«Тепер ти будеш ходити серед них.

«Моє зображення заперечує кінець, посіяний із плоті та кісток.

Ваша кров пролилася, знищивши печатку, заплямувавши цей літак життям

отже, ковані.

«Я м’ясник розуміння, що гасить світло, яке веде

загубився.»

Те, що ми вагаючись прагнемо відновити… Засуджені як хворі, ми смердимо апатією.

Кінець днів, ми всі просто чекаємо померти.

Народився, і нарешті плоть воскресне, але я боюся, що засудив нас усіх.

Кров спокутує, але дощі, як випускає, звільняють вітри голоду та

морова хвороба.

Видаліть пляму цього відродження, яке спричинила смерть.

Ви всі будете ходити серед них.

Опудало дістало кінець, посіяний з хутра й кістки.

Моя кров проллється на печатку, яку я поклав, і поверне ніч до

день, безстрашно.

(кінець)