Elisabeth by the piano - Montt Mardié, TIAC

took a trip at 17, drove a car through italy

it was me and john and his friend kyle

somewhere down the road we met, mary and elisabeth

they let us crash at a place nearby

and how i tried, to catch her eyes

mary turned on the radio

she took my hand, led me to her bed

i could hear voices down the hall

she smiled when they sang the great pretender

but got the words so wrong, elisabeth by the piano

she knew none of those songs, but she tried to play along

couldn’t sleep so i went out, sat me down by the parking lot

john came out and talked just for a while,

he said you’re a lucky guy cause one day we’ll be 25

at least you got laid in a foreign town

he went in again, mary called my name

we walked up the hill over the house

she took my hand, held me down again

said, boy you sure don’t talk very much

i wanted to tell her that i’d miss her

the minute she’d be gone, elisabeth by the piano

be both then quiet down, just listen for a while

i just closed my eyes and then, we were on the road again

couldn’t speak, i knew not where to start

but i told john to stop the car, i sat me down beside the road

while something broke, it must have been my heart

i stood up again, started running back

had to see her one more time, though

they drove by my side, i could run and i

couldnt slow down i just could go,

i saw her, mary by the window, we both could hear that song

elisabeth by the piano, she played right by the cars

as i crashed into her arms

взяв подорож у 17 років, їздив автомобілем по Італії

це були я, Джон і його друг Кайл

десь по дорозі ми зустрілися, Мері та Елізабет

вони дозволили нам розбитися в місці неподалік

і як я намагався спіймати її погляд

Мері увімкнула радіо

вона взяла мене за руку, повела до свого ліжка

я чув голоси в коридорі

вона посміхалася, коли співали великого самозванця

але зрозумів слова так неправильно, Елізабет біля піаніно

вона не знала жодної з цих пісень, але намагалася підігравати

не міг заснути, тому я вийшов, посадив біля стоянки

Джон вийшов і поговорив деякий час,

він сказав, що ти щасливий хлопець, тому що одного дня нам виповниться 25

принаймні ви потрахалися в чужому місті

він знову увійшов, Мері назвала моє ім’я

ми піднялися на пагорб над будинком

вона взяла мене за руку, знову притиснула

сказав, хлопче, ти точно не дуже багато розмовляєш

я хотів сказати їй, що буду сумувати за нею

у ту хвилину, коли її не було, Елізабет біля піаніно

будьте обоє, а потім мовчіть, просто послухайте деякий час

я просто заплющив очі, а потім ми знову були в дорозі

не міг говорити, я не знав, з чого почати

але я сказав Джону зупинити машину, я посадив біля дороги

хоча щось зламалося, це, мабуть, було моє серце

я встав знову, почав бігти назад

однак довелося побачити її ще раз

вони їхали поруч зі мною, я міг бігти і я

не міг уповільнити, я міг просто піти,

я бачив її, Мері біля вікна, ми обидва чули цю пісню

Елізабет біля піаніно, вона грала прямо біля машин

коли я врізався в її обійми