Un Alma En Pena - Mon Laferte

La casa sin luz, el frío en los pies

Me pongo a pensar, me acuesto al revés

En la cama y se me pasa el tiempo, solo recordando

Como un alma en pena sigo esperando

Estoy tan falta de cariño de años pasados

De niña queriendo, de grande odiando

Y prefiero hacerme la tonta para no verme tan sola

Solo fluyo como un río, discretamente me sonrío

Me pongo el traje largo, el brillo tapa todo

El miedo barboteando, la risa delirando

Y ya estoy como en el cero de mi cuenta al revés

Aunque perdiera un dedo me entrego otra vez

Lo mal que me han parido intento ocultarlo

Que sanen las heridas yo vivo esperando

Y me pongo a hacer una lista de tantos, tantos maldecidos

En la patria que me adopta hay tantos desaparecidos

Y tengo tanta pena, tanta rabia en la garganta

De esta humanidad distante, egoísta y que mata

Para cantar desde adentro, no importa de quién sea la voz

Hay tanto que decir que no me alcanza una canción

No soy muy buena hablando, tampoco escribiendo

Solo son palabras locas de una loca que se ha muerto

Будинок без світла, холодні ноги

Починаю думати, лежу задом наперед

У ліжку і час минає, просто згадуючи

Як душа в болі, я чекаю

Я такий нелюбий із минулих років

Як дитина любить, як дорослий ненавидить

І я вважаю за краще грати тупого, щоб не бачити себе таким самотнім

Я просто течу, як ріка, непомітно посміхаюся собі

Одягаю довгу сукню, все покриває блиск

Страх лепетить, сміх шалений

А я вже на нулі свого рахунку назад

Навіть якщо я втратив палець, я знову віддаю себе

Як погано вони мені дали, я намагаюся це приховати

Нехай заживають рани, я живу чекаючи

І я починаю складати список багатьох, багатьох проклятих

У країні, яка мене усиновила, стільки зниклих

А в мене стільки смутку, стільки люті в горлі

З цього далекого, егоїстичного і вбивчого людства

Співати зсередини, неважливо, чий це голос

Так багато можна сказати, що пісні мені замало

Я не дуже вмію ні говорити, ні писати

Це просто божевільні слова від божевільної жінки, яка померла