Уходя уходи - Юлия Антонова

Как ветер унесёт хлопья отжившей листвы, так слёзы души застынут в объятьях

зимы.

Я подниму ворот, выдохну паром в холод и город поглотит меня, свой лютый утолив

голод.

Ошибки, что не исправить будут буравить память и не избавить от наледи эти

заводи.

Почти бесшумно в этот раз, почти без звука, нас развела по разным берегам

печаль и скука.

Мозаика душ не сложилась, родилась мука и вскоре чётные цветы нам принесла

разлука.

Солнце больше не слепит, видно устало светило, ведь нам было мало по половине

мира.

Мой город пуст тобой, а мной твоя квартира, мы думали нам по пути — оказалось

мимо.

Останемся в прошлом, со своим будущим каждый, так будет лучше, чем жить в этом

мире бумажном.

Без надежды и веры — любовь как трясина, уходя — уходи…

Уйдём по одному за горизонт этого будущего, в котором нам вместе никак…

Не найти друг друга в океане чувства бушующем, не увидеть правды в глазах…

Оставим в прошлом всё, что вдвоём так любили мы и то, что уберечь не могли…

За всё, что не так ты ради Бога прости меня,

Уходя — уходи.

Уходя — уходи.

Уходя — уходи

Уходя — уходи.

Уйдём по одному за горизонт этого будущего, в котором нам вместе никак…

Не найти друг друга в океане чувства бушующем, не увидеть правды в глазах…

Оставим в прошлом всё, что вдвоём так любили мы и то, что уберечь не могли…

За всё, что не так ты ради Бога прости меня,

Уходя — уходи.

Уходя — уходи.

Уходя — уходи.

Уходя — уходи.

Як вітер занесе пластівці віджілого листя, так сльози душі застигнуть в обіймах

зими.

Я підніму брами, видихну парою в холодний і місто поглине мене, свій лютий втамувавши

голод.

Помилки, що не виправити будуть буравити пам'ять і не позбавити від цих леденців

заводь.

Майже безшумно цього разу, майже без звуку, нас розвела по різних берегах.

сум і нудьга.

Мозаїка душ не склалася, народилася мука і незабаром парні квіти нам принесла

розлука.

Сонце більше не сліпить, видно втомилося світило, адже нам було мало по половині

світу.

Моє місто порожнє тобою, а мною твоя квартира, ми думали нам по дорозі - виявилося

повз.

Залишимось у минулому, зі своєм майбутнім кожен, так буде краще, ніж жити в цьому

світ паперу.

Без надії і віри — любов як трясовина, йдучи — йди...

Підемо по одному за горизонт цього майбутнього, в якому нам разом ніяк…

Не знайти один одного в океані почуття бурхливому, не побачити правди в очах ...

Залишимо в минулому все, що вдвох так любили ми і те, що вберегти не могли ...

За все, що не так ти заради Бога вибач мені,

Йдучи йди.

Йдучи йди.

Йдучи йди

Йдучи йди.

Підемо по одному за горизонт цього майбутнього, в якому нам разом ніяк…

Не знайти один одного в океані почуття бурхливому, не побачити правди в очах ...

Залишимо в минулому все, що вдвох так любили ми і те, що вберегти не могли ...

За все, що не так ти заради Бога вибач мені,

Йдучи йди.

Йдучи йди.

Йдучи йди.

Йдучи йди.