The River - Mirah

Skies went dark, got hard to see my body all stretched out

Territory to touch and make a path to lead you down

If I could hold the wildest winds from blasting through my house

Then I could shine a beacon whether floats, fine, yes, or drowns (???)

But there was no heat, it all had been extinguished, snuffed right out

That was not the way I meant to disappoint the crowd

If you want my center, please don’t slice so much around

And if you won’t be having me, watch the sorrow shake my mouth

And you don’t want to hurt me

But you don’t want to need me

So how can you receive me?

Take a seat, don’t grieving be, let’s settle this all out

Then one by one, I’ll take these from the caverns of my mouth

The teeth who mash and teeth who make my tender muscles shout

A last goodbye to lose what once I’d never known with out

And in my mind, the river runs, a straight line through the town

Never bending only sending stuff from north to south

Under bridges fishes wear the currents like a gown

And I will swallow crookedness, not let it drag me down

Afraid that if I cut you loose

You’d never again want me to

Embrace you in your solitude

Now in our eyes, we both still find the perfect place to rest

We’ll unfold wings and fly a while, before the next caress

The atmosphere will hold us dear, and teach us how it’s best

To both feel free and satisfied, our two souls will be blessed

Before my eyes, the fireflies they make the night sky low

Captured by the sounds of all the horns that the frogs blow

Through tears so thick, like glue they drip and build a castle slow

I can see you saved for me the sweetness that still glows

And though you’re still my Hercules

Neptune’s the one who’s taken me

Come on, lay that strength upon my sea

Steady the string and snap it down the dust gets in my face

A borderline to not cross, mind our manners, keep in place

Still, I recall you once extended me with handsome haste

A rope to climb, to call all mine, to ascend you with grace

Now we will burn the fog away, our hearts are like the sun

We moved it now, that’s a way down, and though the change was rough

We’ll find our lives are kinder without complications of

The fear in me that had taken seed and crowded out the love

I want you and I let you go

Though we can still walk on the same road

If we don’t try it, we’ll never know

Небо потемніло, стало важко розгледіти моє витягнене тіло

Територія, яку доторкнутися і прокласти доріжку, що веде вас вниз

Якби я змогла втриматись від найдихішого вітру, щоб не пронизувати мій будинок

Тоді я можу світити маяком, чи плаває, добре, так чи тоне (???)

Але тепла не було, все погасили, погасили

Я не хотів розчарувати натовп

Якщо ви хочете мій центр, будь ласка, не ріжте так багато навколо

І якщо ти мене не матимеш, дивись, як смуток трясе мій рот

І ти не хочеш завдати мені болю

Але ти не хочеш бути мені потрібним

Тож як ви можете мене прийняти?

Сідайте, не сумуйте, давайте все вирішимо

Тоді одне за одним я візьму їх із печер мого рота

Зуби, які тиснуть, і зуби, які змушують кричати мої ніжні м’язи

Останнє прощання, щоб втратити те, без чого я ніколи не знав

І в моїй уяві річка тече, пряма лінія через місто

Ніколи не згинаючись, лише надсилаючи речі з півночі на південь

Під мостами риби носять течії, як сукню

І я проковтну кривість, не дозволю їй тягнути мене вниз

Боюся, що якщо я відпущу вас

Ви ніколи більше не захочете, щоб я 

Обійняти вас у вашій самоті

Тепер у наших очах ми все ще знаходимо ідеальне місце для відпочинку

Ми розгорнемо крила й полетимо деякий час, до наступної ласки

Атмосфера буде цінувати нас і навчить, як краще

Щоб обидва відчували себе вільними та задоволеними, наші дві душі будуть благословенні

Перед моїми очами світлячки закривають нічне небо низьким

Вловлюють звуки всіх рогів, в які дмуть жаби

Через такі густі сльози, як клей, вони капають і повільно будують замок

Я бачу, що ви зберегли для мене солодкість, яка все ще світиться

І хоча ти все ще мій Геркулес

Нептун – той, хто взяв мене

Давай, поклади цю силу на моє море

Закріпіть струну й затисніть її, щоб пил потрапив у моє обличчя

Межа, яку не можна перетинати, зверніть увагу на наші манери, тримайтеся на місці

Проте, я пригадую, як ти одного разу продовжив мені з гарним поспіхом

Мотузка, щоб піднятися, покликати все моє, щоб піднятися на вас із благодаттю

Тепер ми випалимо туман, наші серця, як сонце

Ми перенесли це зараз, це де вниз, і хоча зміни були грубими

Ми побачимо, що наше життя стає добрішим без ускладнень

Страх у мені, який посіяв насіння і витіснив любов

Я хочу тебе, і я відпускаю тебе

Хоча ми все ще можемо ходити тією ж дорогою

Якщо ми не спробуємо, ми ніколи не дізнаємося