Io - Messia

Ipotizzo: forse farei meglio a stare zitto

Perché più scrivo più mi banalizzo

Nel profondo mi analizzo, poi traspongo ciò che incontro

Dentro al mondo che registro

In questa stanza non resisto ma mi paralizzo

Vivo con l’ansia di cambiare e fare il disco

Di scovare ciò che a rappare appare già visto

Così mi siedo e insisto, ma si va abbassando il soffitto

Fuggirei, sono conscio del rischio

Ma vorrei vedere se le vie esistono, se finiscono

Dove svaniscono, se mi spartisco

Danza la discordanza nell’interstizio

Osservo inerme la polvere sul mobilio

Conservo indenni le opere sul martirio

Rimango immobile al bivio, descrivo la fine del tutto

Qui dove tutto ebbe inizio

E' orribile

Lo sconosciuto oltre il muro è incomprensibile, inconcepibile

Ora il tutt’uno è distruttibile, è divisibile

L’uno dall’Altro indistinguibile

Sono inconoscibile

Lo sconosciuto oltre il muro è incomprensibile, inconcepibile

Ora il tutt’uno è distruttibile, è divisibile

L’uno dall’Altro indistinguibile, sono io

Guardo i resti di Amantia come fosse mia

In mano ho ruderi che emanano energia

Cerco un rifugio che superi le intemperie

Tra le macerie, i tumuli, e la nostalgia

Sulla mia testa i cumuli si addensano

Le nubi si addentrano, ombreggiano la prateria

Sembra quasi che i numi scendano dal cielo aprendolo

E vedendo ciò io gli stia già erigendo l’abbazia

Questo è il tempio della mia apatia

Ne sto reggendo le pareti sapendo che questi muri danno autonomia

Ma poi col tempo diventano un labirinto

E più mi addentro più mi perdo, più mi stringo a questa scrivania

Le colonne si infrangono e cascano i miti

Le catacombe si schiantano e schiacciano i riti

Detriti e immagini vive, nell’aria resta il pulviscolo

Qui le certezze spariscono

E' orribile

Lo sconosciuto oltre il muro è incomprensibile, inconcepibile

Ora il tutt’uno è distruttibile, è divisibile

L’uno dall’Altro indistinguibile

Sono inconoscibile

Lo sconosciuto oltre il muro è incomprensibile, inconcepibile

Ora il tutt’uno è distruttibile, è divisibile

L’uno dall’Altro indistinguibile, sono io

Я припускаю: можливо, мені краще промовчати

Тому що чим більше я пишу, тим більше принижую себе

У глибині душі я аналізую себе, а потім транспоную те, з чим стикаюся

У світі, який я записую

У цій кімнаті я не можу чинити опір, але паралізую себе

Я живу з тривогою щодо зміни та створення запису

Щоб дізнатися, що репувати, здається, вже бачили

Тому я сідаю і наполягаю, але стеля опускається

Я б утік, я усвідомлюю ризик

Але я хотів би побачити, чи існують шляхи, чи закінчуються вони

Куди вони зникають, якщо я поділюся

Розбрат у міжвузлі танцює

Я безпорадно дивлюся на пил на меблях

Твори про мучеництво зберігаю неушкодженими

Я залишаюся нерухомим на перехресті, описуючи кінець усього

Тут все почалося

Це жахливо

Невідоме за стіною незрозуміле, немислиме

Тепер ціле руйнується, воно ділиться

Одне від одного не відрізнити

Я непізнаваний

Невідоме за стіною незрозуміле, немислиме

Тепер ціле руйнується, воно ділиться

Невідрізнені один від одного, це я

Я дивлюся на залишки Амантії, наче це було моє

У моїх руках руїни, що випромінюють енергію

Я шукаю притулок, який міг би пережити погану погоду

Серед уламків, курганів і ностальгії

Купи густішають на моїй голові

Хмари входять, вони затінюють прерію

Здається, ніби боги спустилися з неба і відкрили його

І, бачачи це, я вже будую для нього абатство

Це храм моєї апатії

Я підтримую стіни, знаючи, що ці стіни дають автономію

Але з часом вони перетворюються на лабіринт

І чим більше я заходжу всередину, тим більше гублюся, тим більше чіпляюся за цей стіл

Колони ламаються і міфи руйнуються

Катакомби розбиваються і руйнують обряди

Уламки і живі образи, пил залишається в повітрі

Тут певності зникають

Це жахливо

Невідоме за стіною незрозуміле, немислиме

Тепер ціле руйнується, воно ділиться

Одне від одного не відрізнити

Я непізнаваний

Невідоме за стіною незрозуміле, немислиме

Тепер ціле руйнується, воно ділиться

Невідрізнені один від одного, це я