Untitled - Meshell Ndegeocello

«her blackness is fine, the blackness of her skin the blackness of her mind»

Her beauty cannot be measured with standards of a colonized mind

Darker than blue darker than her blackness

Unblemished her features broad and striking

She cradles his body with her large hands

Her fingers stretch endlessly into his world of pain

Her caresses warm and penetrating she loves the black boy

His existence predestined to be one of no remorse compassion

Or the delusion of equality

But the love he gives (a doxology for her)

He praises and cares for what he can never be There’s such purity in a love that is essential to the loving of one’s self

«її чорнота гарна, чорнота її шкіри — чорнота її розуму»

Її красу неможливо виміряти стандартами колонізованого розуму

Темніше синього, темніше її чорноти

Незаплямовані її риси широкі та вражаючі

Вона обіймає його тіло своїми великими руками

Її пальці нескінченно тягнуться в його світ болю

Її ласки теплі і проникливі вона любить чорного хлопчика

Його існування приречено бути співчуттям без докорів сумління

Або омана рівності

Але любов, яку він дає (доксологія для неї)

Він хвалить і піклується про те, ким він ніколи не може бути. У любові є така чистота, яка важлива для того, щоб любити себе