Utah Carrol - Marty Robbins

And now my friends you’ve asked me what makes me sad and still

And why my brow is darkened like the clouds upon the hill

Run in your ponies closer and I’ll tell to you my tale

Of Utah Carol my partner and his last ride on the trail

We rode the range together and rode it side by side

I loved him like a brother, and I wept when Utah died

We were rounding up one morning when work was almost done

When on his side the cattle started on a frightened run

Underneath the saddle that the boss’s daughter rode

Utah that very morning had placed a bright red robe

So the saddle might ride easy for Lenore his little friend

And it was this red blanket that brought him to his end

The blanket was now dragging behind her on the ground

The frightened cattle saw it and charged it with a bound

Lenore then saw her danger and turned her pony’s face

And leaning in the saddle tied the blanket to its place

But in leaning lost her balance, fell in front of that wild tide

«Lay still Lenore I’m coming» were the words that Utah cried

His faithful pony saw her and reached her in a bound

I thought he’d been successful, and raised her from the ground

But the weight upon the saddle had not been felt before

His backcinch snapped like thunder and he fell by Lenore

Picking up the blanket he swung it over his head

And started cross the prairie, «Lay still Lenore» he said

When he got the stampede turned and saved Lenore his friend

He turned to face the cattle and meet his fatal end

His six gun flashed like lightning, the report rang loud and clear

As the cattle rushed and killed him he dropped the leading steer

On his funeral morning I heard the preacher say

I hope we’ll all meet Utah at the roundup far away

Then they wrapped him in a blanket that saved his little friend

And it was this red blanket that brought him to his end

А тепер мої друзі, ви запитали мене, що мене засмучує й заспокоює

І чому моє чоло потемніло, як хмари на горі

Підійдіть ближче до своїх поні, і я розповім вам свою казку

Про Юту Керол мого партнера та його останню поїздку по стежці

Ми їздили разом і їздили на ньому пліч-о-пліч

Я кохав його, як брата, і плакав, коли Юта померла

Одного ранку ми збиралися, коли робота була майже завершена

Перебуваючи на його боці, худоба злякано бігла

Під сідлом, на якому їхала дочка начальника

Того самого ранку Юта одягла яскраво-червоний халат

Тож сідло може бути легким для Ленор, його маленького друга

І саме ця червона ковдра привела його до кінця

Ковдра тепер тягнулася за нею по землі

Перелякана худоба побачила це і кинулася з прив’язкою

Тоді Ленор побачила свою небезпеку і повернула обличчя свого поні

І, спершись у сідло, прив’язав ковдру до місця

Але, нахилившись, втратила рівновагу, впала перед цим диким припливом

«Линь спокійно, Ленор, я йду» — були слова, які плакала Юта

Його вірний поні побачив її і наблизився до неї

Я подумав, що він досяг успіху, і підняв її з землі

Але вага на сідлі раніше не відчувався

Його спина тріснула, як грім, і він упав повз Ленор

Підібравши ковдру, він перекинув її через голову

І почав перетинати прерію, — сказав він

Коли він влаштував тисняву, він врятував Ленор свого друга

Він повернувся обличчям до худоби й зустрів свій фатальний кінець

Його шість пістолетів спалахнула, як блискавка, звіт пролунав голосно й чітко

Коли худоба кинулась і вбила його, він скинув провідного бичка

На його похоронний ранок я чув, як сказав проповідник

Я сподіваюся, що ми всі зустрінемося з Ютою на обзорі далеко

Потім вони загорнули його в ковдру, яка врятувала його маленького друга

І саме ця червона ковдра привела його до кінця