The Calling - Martriden

Gazing down into the abyss

Becoming one with its blackness

Overwhelming my conscience

Squeezing life’s essence from my soul

My gaze never ending

Demon eyes track the road

The fallen rotting leaves

Trampled down with my coming

Lunar force bearing down

Black hooves on the trail

Vermin cower in fear

Seeking shelter from my forge

With haste we ride

Guided by destiny’s cry

The calling, quiet and distant

Hearing the echo of the horn

The forest folds its branches

The wilderness encompasses

The path burned into my eyes

No choice but to follow

The storm churning, biting my flesh

As I cleave the way

Through thick spiteful foliage

Rays of the moon lighting my way

I am sure of my task, I will rise once again

I leave this forest in sweat and tatters

My memories now at rest

I am alone, I am free, veiled in darkness

My death riding the hot sphere of dawn

Slowly extending his golden, blood soaked fingers

Across the open plain I follow the calling

Drawing me into everlasting pain

Looking up out the mouth of the chasm

Vainly attempting to escape the blackness

My decimated conscience no ally

Life’s essence ripped from my soul

Вдивляючись у прірву

Стати єдиним зі своєю чорнотою

Переважає мою совість

Вичавлюю сутність життя з моєї душі

Мій погляд ніколи не закінчується

Демонські очі стежать за дорогою

Опале гниле листя

Розтоптано з моїм приходом

Місячна сила спускається вниз

Чорні копита на стежці

Шкідники ховаються від страху

Шукаю притулку від моєї кузні

Поспіхом їдемо

Керований криком долі

Поклик, тихий і далекий

Почути відлуння рогу

Ліс складає гілки

Пустеля охоплює

Стежка горіла мені в очах

Немає іншого вибору, окрім як слідувати

Буря збурювала, кусаючи мою плоть

Як я розриваю шлях

Крізь густе злобне листя

Промені місяця освітлюють мені шлях

Я впевнений у своєму завданні, я піднімусь ще раз

Я покидаю цей ліс у поті й лохматах

Мої спогади зараз спочивають

Я самотній, я вільний, завуальований у темряві

Моя смерть верхи на гарячій сфері світанку

Повільно простягнув свої золоті, змочені кров’ю пальці

Через відкриту рівнину я слідую за покликом

Втягуючи мене у вічний біль

Дивлячись угору з отвору прірви

Марно намагаюся втекти від чорноти

Моя знищена совість не є союзником

Суть життя вирвалася з моєї душі