Осень - Марсель

Парад осенней листвы,

Когда в убранстве сады,

Услышишь вдруг тихий шепот, то поет листопад...

Осенний мокрый сад...

Нет никого, только ты…

Сжигая за собой мосты…

Уводишь за руку меня, с собою в сказку снов…

От серых стен домов…

От этих серых лиц людей,

Туда, где спят в тиши сады…

Связав свою судьбу с моей,

Ты мне подаришь эти сны…

Прости мне слабости души!

Я так устал… Ты прости!

Так трудно жить, когда тебя совсем никто не ждет…

И не хватает нот…

Как день за днем, ты за листом…

Рука в руке и мы идем…

И ты молчишь и я молчу…Нам не нужны слова…

Зачем словам листва…

Дыша прохладой и травой,

Я ухожу от горьких мук...

Я становлюсь самим собой!

Спасибо, о, мой верный друг!

Только ты… подаришь эти сны…

Подаришь эти сны…

Парад осіннього листя,

Коли в оздобленні сади,

Почуєш раптом тихий шепіт, то співає листопад...

Осінній мокрий сад.

Ні нікого, тільки ти...

Спалюючи за собою мости.

Забираєш мене за руку, з собою в казку снів.

Від сірих стін будинків.

Від цих сірих осіб людей,

Туди, де сплять у тиші сади.

Зв'язавши свою долю з моєю,

Ти мені подаруєш ці сни.

Вибач мені слабкості душі!

Я так втомився... Ти вибач!

Так важко жити, коли на тебе зовсім ніхто не чекає…

І не вистачає нот.

Як день за днем, ти за листом.

Рука в руці і ми йдемо.

І ти мовчиш і я мовчу… Нам не потрібні слова…

Навіщо словами листя…

Дихаючи прохолодою та травою,

Я йду від гірких мук...

Я стаю самим собою!

Дякую, о, мій вірний друже!

Тільки ти… подаруєш ці сни…

Подаруєш ці сни.