Phantom Limb - Marika Hackman

Foals in winter coats,

White girls of the North,

Fire past one, five and one

They are the fabled lambs of Sunday ham,

The EHS norm

And they can float above the grass,

In circles if they tried,

A latent power I know they hide,

To keep some hope alive,

That a girl like I’m could ever try,

Could ever try.

So we just skirt the hallway sides,

A phantom and a fly,

Follow the lines and wonder why

There’s no connection.

A week of rolling eyes,

And cheap shots from the trite,

And we’re off to Nemarca’s porch again,

Another afternoon of the goat head tunes,

And pilfered booze.

We wander through her mama’s house,

And the milk from the window lights,

Family portrait circa ninety-five,

This is that foreign land,

With the sprayed on tans,

And it all feels fine,

Be it silk or slime,

So, when they tap our Monday heads,

Two zombies walk in our stead,

This town seems hardly worth our time,

And we’ll no longer memorize or rhyme,

Too far along in our crime,

Stepping over what now towers to the sky,

With no connection.

So, when they tap our Sunday heads,

Two zombies walk in our stead,

This town seems hardly worth our time,

And we’ll no longer memorize or rhyme,

Too far along in our crime,

Stepping over what now towers to the sky,

With no connection.

Лошата в зимових пальтах,

Білі дівчата Півночі,

Вогонь повз один, п’ять і один

Це легендарні ягнята недільної шинки,

Норма EHS

І вони можуть пливти над травою,

У колах, якщо б вони спробували,

Я знаю, що вони приховують приховану силу,

Щоб зберегти якусь надію,

Щоб така дівчина, як я, могла спробувати,

Могли б коли-небудь спробувати.

Тож ми просто оминаємо коридори,

Привид і муха,

Слідкуйте за рядками і дивуйтеся чому

Немає з’єднання.

Тиждень закочування очей,

І дешеві кадри з банальності,

І ми знову йдемо на ґанок Немарки,

Ще один день мелодії козячої голови,

І вкрали випивку.

Ми блукаємо по дому її мами,

І молоко з віконних вогнів,

Сімейний портрет приблизно дев'яносто п'ять,

Це та чужина,

З нанесеним на засмагу,

І все добре,

Будь то шовк чи слиз,

Отже, коли вони чіпають наші голови в понеділок,

Два зомбі йдуть замість нас,

Це місто, здається, не вартує нашого часу,

І ми більше не будемо напам’ять чи римувати,

Занадто далеко в нашому злочині,

Переступаючи те, що зараз підноситься до неба,

Без з’єднання.

Отже, коли вони чіпають наші недільні голови,

Два зомбі йдуть замість нас,

Це місто, здається, не вартує нашого часу,

І ми більше не будемо напам’ять чи римувати,

Занадто далеко в нашому злочині,

Переступаючи те, що зараз підноситься до неба,

Без з’єднання.