Darkness -

I had a dream, which was not all a dream.

The bright sun was extinguish’d,

And the stars did wander darkling

In the eternal space,

Rayless, and pathless, and the icy earth

Swung blind and blackening in the moonless air;

Morn came and went—and came, and brought no day,

And men forgot their passions in the dread

Of this their desolation;

And all hearts were chill’d

Into a selfish prayer for light:

And they did live by watchfires—and the thrones,

The palaces of crowned kings—

The huts, the habitations of all things which dwell,

Were burnt for beacons;

cities were consum’d,

And men were gather’d round their blazing homes

To look once more into each other’s face;

Happy were those who dwelt within the eye

Of the volcanos, and their mountain-torch:

A fearful hope was all the world contain’d;

Forests were set on fire—but hour by hour

They fell and faded—and the crackling trunks

Extinguish’d with a crash—and all was black.

All earth was but one thought—and that was death

Immediate and inglorious;

And the pang of famine fed upon all entrails—

Men died, and their bones were tombless as their flesh;

The world was void,

The populous and the powerful was a lump,

Seasonless, herbless, treeless, manless, lifeless—

A lump of death—a chaos of hard clay.

The rivers, lakes and ocean all stood still,

And nothing stirr’d within their silent depths;

Ships sailorless lay rotting on the sea,

And their masts fell down piecemeal:

As they dropp’d They slept on the abyss without a surge—

The waves were dead;

the tides were in their grave,

The moon, their mistress, had expir’d before;

The winds were wither’d in the stagnant air,

And the clouds perish’d;

Darkness had no need of aid from them—

She was the Universe.

Я бачив мрію, яка не була вся мною.

Ясне сонце згасло,

І зірки блукали темні

У вічному просторі,

Безпромінь, і бездоріжка, і крижана земля

Сліпнув і чорніє в безмісячному повітрі;

Ранок прийшов і пішов — і прийшов, і не приніс дня,

І чоловіки в страху забули свої пристрасті

Це їхнє спустошення;

І всі серця замерзли

У егоїстичній молитві про світло:

І вони жили біля вартових вогнів—і тронів,

Палаци коронованих королів—

Хатини, житла всього, що живе,

Спалені за маяки;

міста були спожиті,

І чоловіки зібралися навколо їхніх палаючих будинків

Щоб ще раз поглянути один одному в обличчя;

Щасливі ті, хто живе в оці

Про вулкани та їхній гірський факел:

Страшна надія була вкрита всім світом;

Підпалювали ліси, але щогодини

Вони падали й зів’яли — і тріск стовбурів

Погасли з тріском — і все було чорним.

Вся земля була лише однією думкою — і це була смерть

Негайний і безславний;

І мука голоду живиться всіма нутрощами...

Люди вмирали, і їхні кістки були безгробні, як їхня плоть;

Світ був пустим,

Багатолюдний і могутній був грукою,

Безпорні, без трав, без дерев, без людини, без життя...

Грудка смерті — хаос твердої глини.

Річки, озера й океан завмерли,

І нічого не ворушилося в їхніх тихих глибинах;

На морі гниють кораблі без моряків,

І їхні щогли падали по частинах:

Коли вони впали, вони спали на безодні без сплеску —

Хвилі були мертві;

припливи були в їхній могилі,

Місяць, їхня володарка, закінчився раніше;

Вітри засохли в застійному повітрі,

І хмари зникли;

Темрява не потребувала від них допомоги—

Вона була Всесвітом.