Prefácio - Maneco

Sabe o dia que eu nasci, gritei

De uma corda no pescoço sobrevivi, mas não sei se escapei

Seu sorriso eu não ouvi, calei

Não sei se eu componho o que senti, e se eu vivi o que não sei?

Estava em uma encolha, estourei minha bolha, pra morrer sufocado

Tipo um astronauta sem roupa

Essa é a ideia, que eu ponho em pauta, se o ar aqui me falta

Me encolho e viro pangeia

Não me tire do meu foco, ta meio cheio meu copo

Se eu quiser eu loto, canalha não me atrapalha, talvez pra tu de nada valha

Nem ajunta e nem espalha, minha vida é uma batalha

Eu afio minha navalha contra os meus medos

Ele me assusta mas na disputa, eu me concentro na minha luta

Eu não descanso, e nem tento, se tu duvida, me insulta

Sem solução, eu invento, sabe por que?

Porque eu não estou aqui pra perder tempo

De mim ela espera o mundo, do mundo eu espero a morte

Esse é meu meu artificio, vida difícil, talvez acorde

Vida passa como um míssil, no instrumento faço um acorde

Algumas vezes ainda me sinto forte, mesmo na rota de um precipício

De mim ela espera o mundo, do mundo eu espero a morte

Esse é meu meu artificio, vida difícil, talvez acorde

Vida passa como um míssil, no instrumento faço um acorde

Algumas vezes ainda me sinto forte, mesmo na rota de um precipício

Pulei esperando asas ter, no meu ser interior de rolê

Achei o obscuro e o prazer, sintético fazer o quê?

É o maior que posso, moço, eu torço pra não sentir remorso, coço

A cabeça tentando achar, um bom lugar, onde eu possa te encontrar

Deixa pra la, me viraram do avesso

Virei original, com as pedra de tropeço, construí o meu mural

Joga fora a tua mascara, se não nota não me quota

Prefiro a pela áspera, se esperança não ta morta

E a carapuça, não serve, situação ta ruça, prefere

Ferir quem não te fere, disfarça se tu consegue

Mas eu dou ultimo confere, na tua esfera, espera

Se eu te pegar mentindo, já era!

Experimenta que eu quero ver… Vai!

Cheguei no chão, não sinto dores, e os penhores

Já penhoraram o que eu tinha, então já era, a minha linha, mas antes disso

Ouvi um boato, de um desacato, no meu espaço

Espaço nave, que já não cabe, no universo, nem paralelo, abri o elo

Ele já tava me esperando do lado de fora, e disse «vambora», essa é a hora

Pelas parábolas perambulando, não via o meu contexto

E eu vou notando que o ensino de berço, não fiz um terço

Desobedeço, quem ta me amando, não sei por quanto, eu aguento

Seu sofrimento, te vi chorando, em meio ao vento, te acalento, te enganando

Ви знаєте, коли я народився, я кричав

Від мотузки на шиї я вижив, але не знаю, чи врятувався

Я не почув твою посмішку, я замовк

Не знаю, чи склав я те, що відчував, і чи прожив те, чого не знаю?

Я був в усадці, я лопнув свій міхур, щоб задихнутися до смерті

Як космонавт без одягу

Це ідея, яку я ставлю на порядок денний, якщо мені тут бракує повітря

Я зменшуюсь і стаю Пангеєю

Не відволікайте мене від моєї уваги, моя склянка наполовину повна

Якщо захочу, розіграю, мерзотник мене не хвилює, може для вас це нічого не варте

Ні збирає, ні розкидає, моє життя — битва

Я гострую бритву проти своїх страхів

Він мене лякає, але в суперечці я зосереджуюсь на своїй боротьбі

Я не відпочиваю, і навіть не намагаюся, якщо ви сумніваєтеся, образити мене

Не маючи рішення, я винаходжу, знаєте чому?

Тому що я тут не для того, щоб гаяти час

Від мене вона чекає світу, від світу я чекаю смерті

Це моя хитрість, тяжке життя, може, прокинешся

Життя летить, як ракета, в інструменті роблю акорд

Іноді я почуваюся сильним навіть на скелі

Від мене вона чекає світу, від світу я чекаю смерті

Це моя хитрість, тяжке життя, може, прокинешся

Життя летить, як ракета, в інструменті роблю акорд

Іноді я почуваюся сильним навіть на скелі

Я стрибнув, сподіваючись мати крила, у своїй внутрішній істоті на американських гірках

Я знайшов незрозуміле та задоволення, синтетику, щоб робити що?

Він такий великий, як я можу, хлопче, сподіваюся, я не відчуваю докорів сумління, я сверблю

Моя голова намагається знайти хороше місце, де я можу знайти тебе

Нічого, вони вивернули мене навиворіт

Я став оригінальним, з каменями спотикання побудував свій мурал

Скинь свою маску, якщо не помічаєш, не цитуй мене

Я віддаю перевагу грубій шкірі, якщо надія не вмерла

А капюшон, не підходить, положення тісно, ​​воліє

Робіть боляче тим, хто не шкодить вам, маскуйтеся, якщо можете

Але я даю останній чек, у вашій сфері, почекайте

Якщо я зловлю вас на брехні, все кінець!

Спробуй, хочу побачити... Іди!

Я приземлився на землю, не відчуваю болю, і пішаки

Вони вже заклали те, що в мене було, так це все, моя лінія, але до цього

Я чув чутки про презирство у своєму просторі

Космічний корабель, який більше не вписується ні у всесвіт, ні паралельно, я відкрив посилання

Він уже чекав мене надворі і сказав «їдемо», зараз час

Через притчі, що блукали, я не бачив свого контексту

А я те колискове вчення помічаю, третього не зробив

Я не слухаюся, хто мене любить, я не знаю, скільки, я можу це витримати

Твої страждання, я бачив, як ти плачеш, серед вітру, я втішаю тебе, обманюючи