Любви очень просит душа - Макс Волга

Я был овеян твоею любовью,

Глубокой тайной и светом наполнен,

Летал от счастья под круглой и тонкой луной,

И под далёкой, но яркой звездой.

Встречало утро нас щедрой росою,

И шелестели нам клёны листвою,

Я приносил тебе солнце и солнечный свет,

Который я собирал у планет.

Я часто с надеждой смотрю в небеса,

О чувствах поют мне с небес голоса,

Не нужно бежать, нужно ждать не спеша,

Но только любви очень просит душа.

Я часто с надеждой смотрю в небеса,

О чувствах поют мне с небес голоса,

Не нужно бежать, нужно ждать не спеша,

Но только любви очень просит душа.

В туманной дымке коварной тропою

За серым дымом и синей рекою,

На мягких лапах крадётся проснувшийся свет,

Ведь знает он, что тебя больше нет.

Растаял след твой незримый в полёте,

И звук прервал нас на созданной ноте,

Упало небо, и мир поглотила вдруг тьма,

И сердце в лёд заковала зима.

Я часто с надеждой смотрю в небеса,

О чувствах поют мне с небес голоса,

Не нужно бежать, нужно ждать не спеша,

Но только любви очень просит душа.

Я часто с надеждой смотрю в небеса,

О чувствах поют мне с небес голоса,

Не нужно бежать, нужно ждать не спеша,

Но только любви очень просит душа.

Я часто с надеждой смотрю в небеса,

О чувствах поют мне с небес голоса,

Не нужно бежать, нужно ждать не спеша,

Но только любви очень просит душа.

Я був овіяний твоєю любов'ю,

Глибокою таємницею і світлом наповнений,

Літав від щастя під круглим і тонким місяцем,

І під далекою, але яскравою зіркою.

Зустрічало ранок нас щедрою росою,

І шелестіли нам клені листям,

Я приносив тобі сонце і сонячне світло,

Який я збирав у планет.

Я часто з надією дивлюся в небеса,

Про почуття співають мені з небес голосу,

Не потрібно бігти, треба чекати не поспішаючи,

Але тільки любові дуже просить душа.

Я часто з надією дивлюся в небеса,

Про почуття співають мені з небес голосу,

Не потрібно бігти, треба чекати не поспішаючи,

Але тільки любові дуже просить душа.

У туманному серпанку підступною стежкою

За сірим димом і синьою рікою,

На м'яких лапах крадеться прокинуте світло,

Адже він знає, що тебе більше немає.

Растав слід твій незримий у польоті,

І звук перервав нас на створеній ноті,

Впало небо, і світ поглинула раптом темрява,

І серце в лід закувала зима.

Я часто з надією дивлюся в небеса,

Про почуття співають мені з небес голосу,

Не потрібно бігти, треба чекати не поспішаючи,

Але тільки любові дуже просить душа.

Я часто з надією дивлюся в небеса,

Про почуття співають мені з небес голосу,

Не потрібно бігти, треба чекати не поспішаючи,

Але тільки любові дуже просить душа.

Я часто з надією дивлюся в небеса,

Про почуття співають мені з небес голосу,

Не потрібно бігти, треба чекати не поспішаючи,

Але тільки любові дуже просить душа.