La ciudad de los árboles - Mägo De Oz

Icémi vista y no sin esfuerzo, me incorporéestirando mis entumecidos huesos.

Lo que vi me causótal impacto que aún hoy después de tantos años hace que la

sangre huya despavorida de mis venas.

El paisaje había cambiado totalmente.

A míalrededor cientos de árboles de todas las clases y tamaños parecían

sacudirse de encima su obligada inmovilidad.

Las ramas en un ejercicio

imposible arrancaban la corteza de cada árbol.

Y como en un alumbramiento

embrujado o un parto sobrenatural, del interior de cada árbol empezaban a

asomar cabezas y cuerpos con forma humana… De alguna forma que aún no logro

entender, me encontraba en el interior de un bosque encantado.

Un bosque que no

estaba en los mapas, en un rincón del mundo donde la magia y la brujería

moraban desde que la vida era joven.

En ese mismo instante la misma voz que me había despertado empezóa susurrar con

una cadencia que jamás antes había escuchado la historia del lugar en el que me

hallaba.

Estás en la Ciudad de los Árboles.

Asíllamamos, los que aquímoramos,

a este bosque mitad purgatorio mitad cementerio de personas que después de

morir han sido condenadas a pasar el resto de su existencia convertida en

árboles.

Sólo se les permite recobrar su forma humana en las noches de luna

llena.

Son personas que como tú, antes de morir, tiraron por la borda su vida,

sus sueños y despreciaron el don más grande que jamás ningún ser,

excepto el humano, tuvo jamás;

El Amor. Amor a los demás, a símismos,

a la vida, amor a luchar y perseguir tus sueños.

Las voces vaciaron de silencios aquel paraje maldito y mientras la luna se

abría paso a codazos por entre las nubes, poco a poco se fueron acercando hacia

míaquellas almas desgraciadas, aquellas almas en pena.

Y asífue como cada una

me contósu particular historia…

Érase una vez

hace mucho tiempo ya

un reino perdido en un lejano lugar.

La noche se rindió

al sueño de la eternidad

ritos, brujería, almas buscando la paz.

No duermas, no entres, no mires atrás

no grites, no escuches, no reces no te servirá.

La noche da paso al ritual

despertando la maldición

el bosque estáhechizado por el mal

hay luna llena protégete.

Cada alma en pena

es un árbol condenado

a convertirse en ser humano

y buscar la luz.

Difuntos, no muertos, con una historia que contar.

Sus ojos son pozos de dolor

madrigueras de pena y tristeza

embalses de estancada soledad

y cada árbol es su ataúd.

Bienvenido a la ciudad

de los árboles perdidos

donde nada es lo que ves

donde nada es realidad.

Has llegado a la ciudad

al país de los perdidos

donde cada anochecer

se oyen árboles llorar.

La noche da paso al ritual

despertando la maldición

el bosque estáhechizado por el mal

hay luna llena protégete.

Bienvenido a la ciudad

de los árboles perdidos

donde nada es lo que ves

donde nada es realidad.

Has llegado a la ciudad

al país de los perdidos

donde cada anochecer

se oyen árboles llorar.

Я підняв очі й не без зусиль сів, розтягуючи заціпенілі кістки.

Те, що я побачив, справило на мене такий вплив, що навіть сьогодні, через стільки років, робить

кров в жаху біжить з моїх жил.

Пейзаж повністю змінився.

Навколо мене здавалися сотні дерев усіх видів і розмірів

струсити їх вимушеної нерухомості.

Гілки у вправі

Неможливо, вони здерли кору з кожного дерева.

І як при народженні

заворожені або надприродні пологи, з нутрощів кожного дерева вони почали

показувати голови і тіла в людській подобі... У чомусь, що мені досі не вдалося

зрозумій, я був у зачарованому лісі.

Ліс, який

був на картах, у куточку світу, де магія та чаклунство

вони жили з тих пір, коли життя було молодим.

У цю мить почав шепотіти той самий голос, що розбудив мене

каденція, якої я ніколи раніше не чув розповіді про місце, де я

знайдено.

Ви в Місті дерев.

Так ми називаємо тих із нас, хто тут живе,

до цього лісу напівчистилище наполовину кладовище людей, які після

померти були засуджені провести решту свого існування, перетворені на

дерева.

Їм дозволяється повертатися до людського вигляду лише в місячні ночі

повний.

Це такі люди, як ви, які перед смертю кинули своє життя за борт,

їхні мрії і зневажали найбільший дар будь-якої істоти,

крім людського, ніколи не мав;

Любов до інших, до себе,

до життя, любіть битися і переслідувати свої мрії.

Голоси спорожніли те прокляте місце тиші і поки місяць

пробирався ліктями крізь хмари, вони мало-помалу наближалися

мій ті нещасні душі, ті душі в болі.

І так кожен

Він розповів мені свою історію...

Одного разу

Багато часу тому

королівство, загублене в далекому місці.

ніч здалася

до мрії про вічність

обряди, чаклунство, душі, що шукають спокою.

Не спи, не заходи, не оглядайся

не кричи, не слухай, не молись, що тобі не допоможе.

Ніч поступається місцем ритуалу

пробудження прокляття

ліс переслідує зло

Є повний місяць, бережи себе.

кожна душа в болю

це засуджене дерево

стати людиною

і шукати світла.

Мертвий, нежить, з оповіданням.

Його очі — джерела болю

нори смутку і смутку

водойми застійної самотності

і кожне дерево - його труна.

Ласкаво просимо до міста

з втрачених дерев

де ніщо не є тим, що ти бачиш

де ніщо не є реальністю.

Ви прибули до міста

до землі загиблих

де щовечора

дерева плачуть.

Ніч поступається місцем ритуалу

пробудження прокляття

ліс переслідує зло

Є повний місяць, бережи себе.

Ласкаво просимо до міста

з втрачених дерев

де ніщо не є тим, що ти бачиш

де ніщо не є реальністю.

Ви прибули до міста

до землі загиблих

де щовечора

дерева плачуть.