Cruel - Lost Children

At dusk, the beasts are out,

They slip through the crumbling walls into the town.

From my rooftop I look down,

See the frenzied crowds are all around.

There is no sense to be made anyhow.

We can hide for a while but they’ll come back around.

The machines keep on pushing and pushing away,

Sooner or later we’ll all end up in their wake.

Cruel.

Why’s it have to be so cruel?

It seems so cruel.

Why’s it have to be so cruel?

A river carves it’s way to the ocean, if it’s given time.

They can tear me limb from limb, but I never going to die!

I’ll never die, I’ll never die, I’ll never die, I’ll never die,

I’ll never die, I’ll never die, I’ll never die, I’ll never die!

(laughter)

Cruel.

Why’s it have to be so cruel?

It seems so cruel.

Why’s it have to be so cruel?

У сутінках звірі виходять,

Вони прослизають крізь розвалені стіни до міста.

Зі свого даху я дивлюсь вниз,

Подивіться, як несамовиті натовпи навколо.

У будь-якому випадку немає сенсу.

Ми можемо сховатися на деякий час, але вони повернуться.

Машини продовжують штовхати й відштовхуватися,

Рано чи пізно ми всі опинимося за ними.

Жорстокий.

Чому це повинно бути таким жорстоким?

Це здається таким жорстоким.

Чому це повинно бути таким жорстоким?

Річка прокладає свій шлях до океану, якщо їй дати час.

Вони можуть відірвати мене від кінцівки, але я ніколи не помру!

Я ніколи не помру, я ніколи не помру, я ніколи не помру, я ніколи не помру,

Я ніколи не помру, я ніколи не помру, я ніколи не помру, я ніколи не помру!

(сміх)

Жорстокий.

Чому це повинно бути таким жорстоким?

Це здається таким жорстоким.

Чому це повинно бути таким жорстоким?