Mr/Mme - Loïc Nottet

Bonsoir monsieur, madame

Aujourd’hui, j’te dis tout

J’préfère t’parler en «tu»

Car je n’aime pas le «vous»

J’trouve que ça vieillit

Et moi, j’veux rester p’tit

Un gamin pour la vie

Sans mouchoirs, ni cris

Alors, vas-y, j’te dis tout

Sur le drame que j’vis

Au quotidien, en enfer

Voilà où j’suis

J’voudrais m’en aller

M'évader loin de tout

De ce monde de fous

Et partir je-ne-sais-où

Ce monde m'étrangle, m'écrase et me brûle

Me détruit, il m’empêche de vivre dans ma bulle

Alors, j’voudrais partir

Loin de tout, juste m’enfuir

Laisse-moi courir loin

Laissant ce monde à bannir

Si Dieu dit que l’suicide est un péché alors

Qu’il dise comment je part, sans lui faire de tort

Qu’il me transforme en c’que les médecins appellent «fou»

Et peut-être qu’ainsi j’y verrai dans le flou

Alors, cher Monsieur D

Aide-moi, aime-moi

Moi, j’n’y arrive pas

Dans ce monde que je vois

Dans ce monde de luttes

Où l’Homme n’est qu’une brute

Où l’Amour n’est plus rien

Que querelles et disputes

J’voudrais m'écrire un monde

Une planète rien qu'à moi

Une planète sur laquelle

Je me sentirais moi

Un renouveau, sans chaînes

Dépourvu de haine

Une planète sur laquelle

Tu me donnerais des ailes

Un nouvel univers

Où les larmes, les peines

Ne seraient qu’un mythe

Qu’une putain de légende urbaine

Alors, laisse-moi partir

Dis-moi comment m’enfuir

Assez d’questions posées

Laisse-moi, j’veux tout quitter

La seule chose que j’aime

En ta création: l’homme

C’est qu’il peut rêver chaque nuit, comme les mômes

Qu’on soit vieux, jeune, vilain

Gentil, ou encore moche

On a le droit d’rêver, sans même rien dans les poches

Mendiant, j’implore le soir

Je mendie de l’espoir

Mais la nuit est radine

Madame, garde sa morphine

Parce que j’ai pas payé

Ou du moins, pas assez

Né d’parents sans fortune

Elle me refuse la lune

Puisque certes, dans ce monde

On n’peut vivre sans ces nombres

Que tes enfants ont transformé en méchants monstres

Chaque mois tu en gagnes

Chaque jour tu en perds

L’addition est sévère

J’rends la note, j’quitte l’enfer

C’est vrai, j’m’avoue p’têtre vaincu

J’l’avoue, j’l’assume

La vie m’bouffe avec un sale goût d’amertume

Alors, entend-moi hurler

Gerber toutes mes tripes

Dans ce son qui conte la vie d’un con pessimiste

J’me sens seul, putain !

Personne me tient la main

Personne avec qui partager cette gloire, putain

J’marche seul sur un chemin

Qui semble sans lendemain

J’accélère mais personne ne m’attend à la fin

Alors, chaque soir, je bois

Je me tronche la gueule

Pour oublier, qu’au fond

Le succès, ça rend seul

Peu d’amis, peu de vie

J’suis enfermé sous vide

Plein d’ennemis, plus d’sortie

Dieu, j’ai besoin d’un guide

Certains bouffons diront

Que j’abuse, j’exagère

Mais qu’ils s’emmerdent ces cons

Car j’suis jeune et j’galère

Dans ma tête, c’est le bordel

Qui a éteint la lumière?

Maman, j’n’y vois plus clair

J’ai besoin qu’on m'éclaire

D’abord, c’est le bonheur

Quand tu donnes à ton coeur

À bouffer un amour

Qui calme tes douleurs

Tu oublies ton malheur

Mais, au fond, c’n’est qu’un leurre

Dans cette génération d’cons, remplie de menteurs

Une fois le coeur brisé

Pas besoin d’l’appeler

La solitude débarque

Elle vient vite te trouver

Elle n’attend pas qu’tu ouvres, nan !

Elle entre sans frapper

Tes coups d’blues sont pour elle un 4 heures à bouffer

Alors toi, qui es-tu?

Au fond, le sais-tu?

Car moi je n’sais plus qui je suis, j’suis perdu

Mon ambition est grande

Dure à satisfaire

Mon bonheur a le goût d’une saveur amère

Alors, monsieur, madame

J’l’avoue, j’suis malheureux

Et pourtant je vis de mon rêve de morveux

Mais c’est plus fort que moi

Il me manque encore ça

Ça et ça là-bas

Toujours plus, j’suis comme ça !

Alors, j’espère qu’un jour

Je pourrai faire l’amour

À une personne sincère

Qui n’me jouera pas d’tours

J’en ai vraiment assez

De donner sans retours

J’suis saoulé d’m’aimer, moi

Sans l'âme-soeur, c’est lourd

Mais, sachez tout de même

Que sur scène, grâce à vous

J’ai l’impression d'être loin de ce monde de fou

Car j'écris quand j’me plante

Et je ris quand je danse

Et je vis quand je chante

Et pour tout ça, j’te dis:

Merci

Доброго вечора, пані

Сьогодні я вам все розповім

Я вважаю за краще говорити з тобою на "ти"

Бо я не люблю "ти"

Я думаю, що старіє

А я хочу залишитися маленьким

Дитина на все життя

Без хусточок, чи плаче

Тож давай, я тобі все розкажу

Про трагедію, якою я живу

Щодня в пеклі

Ось де я

я хотів би піти

Подалі від усього цього

З цього божевільного світу

І йти-не-знаю-куди

Цей світ душить мене, розчавлює і спалює

Знищує мене, не дає мені жити в моїй бульбашці

Тому я хотів би піти

Геть від усього, просто тікай

дозволь мені втекти

Залишити цей світ, щоб вигнати

Якщо Бог каже, що самогубство є гріхом

Нехай скаже, як я йду, не ображаючи його

Перетвори мене на того, кого лікарі називають "божевільним"

І, можливо, так я побачу в розмитості

Отже, шановний пане Д

Допоможи мені, люби мене

Я, я не можу цього зробити

У цьому світі я бачу

У цьому світі боротьби

Де Людина лише скотина

де любов ніщо

Які сварки і суперечки

Я хотів би написати собі світ

Планета тільки для мене

Планета, на якій

Я б відчув себе

Відродження, без кайданів

Позбавлений ненависті

Планета, на якій

Ти б дав мені крила

Новий всесвіт

Де сльози, туги

було б лише міфом

Яка проклята міська легенда

Тож відпусти мене

Підкажіть, як втекти

Досить запитань

Залиш мене, я хочу залишити все

Єдине, що мені подобається

У вашому творінні: людина

Це те, що він може мріяти щоночі, як діти

Чи ми старі, молоді, неслухняні

Гарний, а то й потворний

Ми маємо право мріяти, навіть не маючи нічого в кишені

Жебрак, я благаю вечір

Прошу надії

Але ніч скупа

Пані, тримайте їй морфін

Бо я не заплатив

Або принаймні недостатньо

Народився від бідних батьків

Вона заперечує мені місяць

Тому що, звичайно, в цьому світі

Ми не можемо жити без цих цифр

Щоб ваші діти перетворилися на злих монстрів

Щомісяця ви заробляєте

Кожен день ти щось втрачаєш

Додавання серйозне

Повертаю записку, покидаю пекло

Це правда, я визнаю, що я можу зазнати поразки

Визнаю, припускаю

Життя з’їдає мене брудним присмаком гіркоти

Тож почуй, як я кричу

Випотрошити всі мої кишки

У цьому звукі, який розповідає про життя песимістичного придурка

Я почуваюся, біса одна!

Ніхто не тримає мене за руку

Не з ким поділитися цією славою, блін

Я ходжу один по стежці

Який здається без завтрашнього дня

Я прискорююся, але в кінці мене ніхто не чекає

Тому щовечора я п’ю

Я набиваю дупу

Щоб забути це в глибині душі

Успіх робить вас самотнім

Мало друзів, мало життя

Я замкнений у вакуумі

Повно ворогів, виходу немає

Боже, мені потрібен провідник

Скажуть якісь блазни

Те, що я зловживаю, я перебільшую

Але нехай нудьгують ці ідіоти

Тому що я молодий і мені важко

В моїй голові безлад

Хто вимкнув світло?

Мамо, я погано бачу

Мені потрібен хтось, хто б мене просвітив

Перше – це щастя

Коли віддаєш своє серце

З'їсти любов

Хто вгамує твій біль

Ти забуваєш своє нещастя

Але в глибині душі це просто приманка

У цьому поколінні ідіотів, повних брехунів

Раз серце розбите

Не треба їй дзвонити

Самотність настає

Вона швидко приходить, щоб знайти вас

Вона не чекає, поки ти відкриєшся, ні!

Вона входить без стуку

Ваші кадри блюзу для неї 4 години, щоб поїсти

Так ти, хто ти?

В глибині душі ти знаєш?

Тому що я більше не знаю, хто я, я загубився

Мої амбіції великі

важко задовольнити

Моє щастя на смак гіркоти

Так сер, пані

Зізнаюся, я незадоволений

І все ж я живу мрією свого брата

Але він сильніший за мене

Я все ще сумую за цим

Те й те там

Завжди більше, я такий!

Тому я сподіваюся, що колись

Я міг займатися любов'ю

До щирої людини

Хто зі мною не підіграє

Мені справді досить

Віддати без повернення

Я п'яний, щоб любити себе, себе

Без спорідненої душі важко

Але все одно знай

Тільки на сцені, завдяки тобі

Мені здається, що я далеко від цього божевільного світу

Тому що я пишу, коли в аварії

І я сміюся, коли танцюю

А я живу, коли співаю

І за все це кажу тобі:

Дякую