Volver - Litto Nebbia

Yo adivino el parpadeo

De las luces que a lo lejos

Van marcando mi retorno

Son las mismas que alumbraron

Con sus palidos reflejos

Hondas horas de dolor

Yo aunque no quise el regreso

Siempre se vuelve al primer amor

La vieja calle donde el eco dijo

Tuya es su vida tuyo es su querer

Bajo el burlon mirar de las estrellas

Que con indiferencia hoy me ven volver

Volver con la frente marchita

Las nieves del tiempo platearon mi sien

Sentir que es un soplo la vida

Que veinte anos no es nada

Que febril la mirada errante en las sombras

Te busca y te nombra

Vivir con el alma aferrada

A un dulce recuerdo

Que lloro otra vez

Tengo miedo del encuentro

Con el pasado que vuelve

A enfrentarse con mi vida

Tengo miedo de las noches

Que pobladas de recuerdos

Encadenan mi sonar

Pero el viajero que huye

Tarde o temprano detiene su andar

Y aunque el olvido que todo destruye

Haya matado mi vieja ilusion

Guardo escondida una esperanza humilde

Que es toda la fortuna de mi corazon

Volver con la frente marchita

Las nieves del tiempo platearon mi sien

Sentir que es un soplo la vida

Que veinte anos no es nada

Que febril la mirada errante en las sombras

Te busca y te nombra

Vivir con el alma aferrada

A un dulce recuerdo

Que lloro otra vez

Гадаю, миготіння

Таких далеких вогнів

Вони відзначають моє повернення

Це ті самі, що засвітилися

З його блідими відблисками

глибокі години болю

Хоча повернення я не хотів

Він завжди звертається до першого кохання

Стара вулиця, де луна сказала

Твоє його життя, твоє його любов

Під глузливим поглядом зірок

Що сьогодні з байдужістю бачать, як я повертаюся

Повернись із засохлим чолом

Сніги часу посріблили мій храм

Відчути життя – це удар

Ці двадцять років – нічого

Як гарячково блукає погляд у тіні

Він шукає вас і називає вас

Живи з душею

на солодкий спогад

я знову плачу

Я боюся зустрічі

З минулим, що повертається

зустрітися зі своїм життям

Я боюся ночей

яка наповнена спогадами

Вони прив’язують мій сонар

Але мандрівник, що тікає

Рано чи пізно він перестає ходити

І хоча забуття, що руйнує все

Я вбив свою стару ілюзію

Я ховаю скромну надію

Це все щастя мого серця

Повернись із засохлим чолом

Сніги часу посріблили мій храм

Відчути життя – це удар

Ці двадцять років – нічого

Як гарячково блукає погляд у тіні

Він шукає вас і називає вас

Живи з душею

на солодкий спогад

я знову плачу