Гении - LISSEN2

В этом стоге столько потерянных игл.

Мир существует по правилам настольных игр

Жестоких;

я пустоту хотел бы взять за эпиграф.

Да только, не будет понят он многим, невидимы строки

Живущим в остроге собственных дум.

В одно и то же время землю посещать не дано подобным двум.

Их мысли необъятны, дела неповторимы.

Они уходят рано, унося тайны в могилы.

Где гении?

Так много воска растаяло.

Как не стало последнего, кто бы небо заставил

Хотя бы пару звёзд вернуть обратно в эту бездну.

Небеса молчат, всё так же пусто свято место.

Всё те же ветхие и пыльные плиты надгробий.

Всё тот же скромный букет, возложенный теми, кто помнит.

Всё те скорбные дважды в год даты, всё те же цитаты

Любимых строк из стихов, и так с утра до заката.

Король умер, да здравствует король отныне.

Имя, пережившее века, нас сделало другими.

Несущим истину, per aspera ad astra,

Золотые обелиски, вечное царство.

Можешь найти в радости или в тоске меня.

В оболочке дурака или гения.

Если же вдруг обнаружишь меня во снах,

То знай, что я — это твоё настроение.

Ты можешь найти в радости или в тоске меня.

В оболочке дурака или гения.

Если же вдруг обнаружишь меня во снах,

То знай, что я — это твоё настроение.

Время всё равно на свет порождает нового гения,

Дауна, аута, шизофреника.

Кого-нибудь, кто понял бы мир этот по-своему.

Но мир людей выносит один вердикт — душевно больной.

Ведь эта толпа привыкла в голос в один твердить громко.

Сильных не простив, колет иголками.

Почва под ногами — лезвие довольно тонкое.

Чей-то шаг в сторону, чей-то единственный шаг.

Свой единственный шанс зажав в зубах,

Новый гений пишет письмо небесам.

И девять из девяти раз небо просит переписать всё заново.

Всё та же картина, всё та же вода из-под крана.

Символ вечной сакраментальности дней от обыденности.

Под силу жизнь убить в нас вполне внутри.

Владельцу фальшивых чувств нет места жалости.

Ну, по-другому было бы всё ведь наверно,

Если бы были внутри не пыль и песок, а всего-навсего сердце.

Казалось бы, просто чьё-то новое хобби.

Кровь расходится по зарослям вен

Так же, как и мы по земле миллиардами копий.

Можешь найти в радости или в тоске меня.

В оболочке дурака или гения.

Если же вдруг обнаружишь меня во снах,

То знай, что я — это твоё настроение.

Ты можешь найти в радости или в тоске меня.

В оболочке дурака или гения.

Если же вдруг обнаружишь меня во снах,

То знай, что я — это твоё настроение.

Ему одиноко немного и эти окна, выйти бы в них

Хотя быть на пару шагов, ну, быть выше других.

Выше умов, выше тех мимикой мысли о быте.

Великий народ, но слышишь гения — не велики мы.

Будем пить эти главы из книг, как бы ни стих.

Это так донести, тактами в бит слово сулит.

Блик в памяти, снова блик, слогом колют тысячи пик.

Мысль будто вмиг рвут, сквозь зубы шипит.

Глоком, квадратами строк, в машине, дома, в бистро.

Словно сломано всё там, ненастроенный мозг.

Но для него возможно видимо то,

Что многим невидимо, это неудивительно.

Где гений, где ты?

Дай детям хлеб, людям мир,

Или вечную жизнь, пусть в этом котле кипит.

Где гений, где ты?

Дай свет в ночи слепым,

Пусть видят вечность, ведь тут её корень — ты.

У цьому стогу стільки втрачених голок.

Світ існує за правилами настільних ігор

Жорстоких;

Я порожнечу хотів би взяти за епіграф.

Так тільки, не буде зрозумілий він багатьом, невидимі рядки

Ті, хто живе в острозі власних дум.

В один і той же час землю відвідувати не дано подібним двом.

Їхні думки неосяжні, справи неповторні.

Вони йдуть рано, несучи таємниці в могили.

Де генії?

Так багато воску розтанула.

Як не стало останнього, хто б небо змусив

Хоча би пару зірок повернути назад у цю безодню.

Небеса мовчать, все таке порожнє святе місце.

Все ті же старі та пильні плити надгробків.

Все той же скромний букет, покладений тими, хто пам'ятає.

Усі ті скорботні двічі на рік дати, всі ті ж цитати

Улюблених рядків зі віршів, і так з ранку до заходу сонця.

Король помер, та здоровий король відтепер.

Ім'я, що пережило століття, нас зробило іншими.

Що несе істину, per aspera ad astra,

Золоті обеліски, вічне царство.

Можеш знайти в радості або в сумі мене.

В оболонці дурня або генія.

Якщо раптом виявиш мене в снах,

То знай, що я це твій настрій.

Ти можеш знайти в радості або в тузі мене.

В оболонці дурня або генія.

Якщо раптом виявиш мене в снах,

То знай, що я це твій настрій.

Час все одно на світло породжує нового генія,

Дауна, аута, шизофреніка.

Когось, хто зрозумів би цей світ по-своєму.

Але світ людей виносить один вердикт — душевно хворий.

Адже цей натовп звикли вголос в один твердити голосно.

Сильних не пробачивши, коле голками.

Грунт під ногами — лезо досить тонке.

Чийсь крок у бік, чийсь єдиний крок.

Свій єдиний шанс затиснувши в зубах,

Новий геній пише листа небесам.

І дев'ять із дев'яти разів небо просить переписати все заново.

Все та картина, все та вода з-під крана.

Символ вічної сакраментальності днів від повсякденності.

Під силу життя вбити в нас цілком усередині.

Власнику фальшивих почуттів немає місця жалості.

Ну, по-іншому було би все ж напевно,

Якщо б були всередині не пил і пісок, а всього лише серце.

Здавалося б, просто чиєсь нове хобі.

Кров розходиться по зарослях вен

Так само, як і ми землею мільярдами копій.

Можеш знайти в радості або в сумі мене.

В оболонці дурня або генія.

Якщо раптом виявиш мене в снах,

То знай, що я це твій настрій.

Ти можеш знайти в радості або в тузі мене.

В оболонці дурня або генія.

Якщо раптом виявиш мене в снах,

То знай, що я це твій настрій.

Йому самотньо небагато й ці вікна, вийти би в них

Хоча бути на пару кроків, ну, бути вищим за інші.

Вище розумів, вище тих мімікою думки про побут.

Великий народ, але чуєш генія — невеликі ми.

Питимемо ці глави з книг, як би ні.

Це так донести, тактами вбите слово обіцяє.

Блік у пам'яті, знову блик, складом колють тисячі пік.

Думка наче рвуть, крізь зуби шипить.

Глоком, квадратами рядків, в машині, будинку, в бистро.

Наче зламано все там, неналаштований мозок.

Але для нього можливо мабуть те,

Що багатьом невидимо, це не дивно.

Де геній? Де ти?

Дай дітям хліб, людям мир,

Або вічне життя, нехай у цьому котлі кипить.

Де геній? Де ти?

Дай світло вночі сліпим,

Нехай бачать вічність, адже тут її корінь ти.