Далеко - LISSEN2

Жизнь, как пустой лист.

Миллионы близких историй.

Утренний бриз в одиночестве оставил ты,

Улетев далеко за сто миль.

Жизнь твоя где-то там, на другом берегу.

Там для тебя всё начинается заново.

И апартаменты твои высоко теперь наверху.

Возьми перо, распишись и добро пожаловать.

Минус в сознании, но разум других

Никогда не выгонит тебя вон из памяти в этом мире частей.

Кто-то снова спросил, а дождь опять прослушал,

И небо вылило слёз гораздо больше, чем тысячи дюжин.

Мы ещё здесь, поэтому и ты значит тут же,

Среди дней простуженных, среди тёплых.

Останешься в памяти, останешься в этой музыке,

В сердцах тех, что бывают злыми и добрыми.

Старый сюжет, новый фильм, листья, ветер.

На мгновение запечатли этот климат в истории.

Вместе с тобой загорается новый солнечный блик,

Освещающий океан или море.

Жизнь, как пустой лист.

Миллионы близких историй.

Утренний бриз в одиночестве оставил ты,

Улетев далеко за сто миль.

Чужой билет на рейс в Некрополис, не та дата вылета.

Как вышло так?

Мечты, как пузыри полопались.

Опомнились поздно в небесной канцелярии.

Вечная молодость, только не та, которую ждали мы.

Кто-то вскрыл архивы и перепутал судьбы.

Выдав билет в один конец совсем не тем людям.

Зачем теперь заслуги, медали и регалии,

Когда тебя едва за двадцать земле придали?

Как оказались Таро в колоде карт игральных?

При не плохом раскладе, финал всё же летальный.

Вроде играл до этого, и всё в порядке с фартом,

Просто владелец казино ни кто иной, как фатум.

Застыла стрелка механики, разбив сосуд песочных,

Глазницы электронных потухли, обесточены.

Ещё в одной истории время рисует точку.

Обратный ход не даст, всё кончено…

Жизнь, как пустой лист.

Миллионы близких историй.

Утренний бриз в одиночестве оставил ты,

Улетев далеко за сто миль.

Я обещаю помнить, хранить тебя в памяти.

Но мы не в силах менять время маятники.

Чьи-то встали стрелки, но бегут столетия.

А на земле тоскуют о тех, кто на небе.

Всё слишком быстро прошло, судьба — веретено.

Скажу «спасибо», что нас вместе переплело.

Альбомы, фото, воспоминания добрые.

Ветер приносит твой голос в сонные дворики.

Искать силуэт в толпе, лица знакомые,

Но ничего не найти, ведь так далеко мы.

Сбив ноги в кровь, сквозь расстояния, на встречу

Бежать в той край, где люди живут вечно.

А как же карма?

Ну, тут уж, как ляжет карта.

И кто придумал, что таланты уходят рано?

Ещё пару строк, ещё пару мгновений,

Но ты уже далеко где-то на небе.

Жизнь, как пустой лист.

Миллионы близких историй.

Утренний бриз в одиночестве оставил ты,

Улетев далеко за сто миль.

Життя як порожній лист.

Мільйони близьких історій.

Ранковий бриз в самотності залишив ти,

Полетівши далеко за сто миль.

Життя твоє десь там, на іншому березі.

Там тобі все починається наново.

І апартаменти твої високо тепер нагорі.

Візьми перо, розпишись і ласкаво просимо.

Мінус у свідомості, але розум інших

Ніколи не вижене тебе геть із пам'яті в цьому світі частин.

Хтось знову запитав, а дощ знову прослухав,

І небо вилило сліз набагато більше, ніж тисячі дюжин.

Ми ще тут, тому і ти значить тут,

Серед днів застуджених, серед теплих.

Залишишся в пам'яті, залишишся в цій музиці,

У серцях тих, що бувають злими та добрими.

Старий сюжет, новий фільм, листя, вітер.

На мить зафіксували цей клімат в історії.

Разом з тобою спалахує новий сонячний відблиск,

Висвітлюючий океан чи море.

Життя як порожній лист.

Мільйони близьких історій.

Ранковий бриз в самотності залишив ти,

Полетівши далеко за сто миль.

Чужий квиток на рейс в Некрополіс, не та дата вильоту.

Як сталося так?

Мрії, як міхури полопалися.

Опам'яталися пізно в небесній канцелярії.

Вічна молодість, тільки не та, на яку чекали ми.

Хтось розкрив архіви і переплутав долі.

Видавши квиток в один кінець зовсім не тим людям.

Навіщо тепер заслуги, медалі та регалії,

Коли тебе ледь за двадцять землі додали?

Як виявилися Таро в колоде карт гральних?

При хорошому розкладі, фінал все-таки летальний.

Начебто грав до цього, і все в порядку з фартом,

Просто власник казино ніхто інший, як фатум.

Застигла стрілка механіки, розбивши посуд пісочних,

Очі електронних згасли, знеструмлені.

Ще в однієї історії час малює крапку.

Зворотний хід не дасть, все скінчено.

Життя як порожній лист.

Мільйони близьких історій.

Ранковий бриз в самотності залишив ти,

Полетівши далеко за сто миль.

Я обіцяю пам'ятати, зберігати тебе в пам'яті.

Але ми не в силах міняти час маятники.

Чиїсь встали стрілки, але біжать століття.

А на землі сумують про тих, хто на небі.

Все дуже швидко минуло, доля — веретено.

Скажу «дякую», що нас разом переплело.

Альбоми, фото, добрі спогади.

Вітер приносить твій голос у сонні дворики.

Шукати силует у натовпі, особи знайомі,

Але нічого не знайти, адже так далеко ми.

Збивши ноги в кров, крізь відстані, на зустріч

Бігти в той край, де люди живуть вічно.

А як же карма?

Ну, тут уже як ляже карта.

І хто придумав, що таланти йдуть рано?

Ще кілька рядків, ще кілька миттєвостей,

Але ти вже далеко десь на небі.

Життя як порожній лист.

Мільйони близьких історій.

Ранковий бриз в самотності залишив ти,

Полетівши далеко за сто миль.