Прости - Levantine

Не говори мыслями про меня,

не вспоминай, уходи уходя,

это всё без воды утекло,

ты от меня теперь далеко.

закрой глаза, утекает слеза,

ты без меня, начинаешь с нуля,

время вспять ну вот опять тихий финал.

Прошу не надо любить меня в слезах,

прости что дал полетать тебе в мечтах,

идём по краю меняя нашу жизнь,

твои ласки как сказки на двоих.

Прошу не надо любить меня в слезах,

прости что дал полетать тебе в мечтах,

идём по краю меняя нашу жизнь,

твои ласки как сказки на двоих.

LevanTine

Я помню все слова

пустые чувства на двоих,

нас укрывают вуалью блики

забытых теней,

причина здесь одна,

и я не виню себя в этом,

просто забудь про меня,

не вспоминай наше лето.

Пути не исповедимый,

я понял это прости,

когда настиг тот миг,

что поменял твою жизнь,

знаешь любовь сладка на вкус,

но как огонь опасна,

стихи пронзают веру,

знаешь правду и напрасно,

небо на седьмом этаже,

я поделил с тобой,

словно как боль на душе,

не оставляет в покое,

совесть меня не простит,

я автор этой повести,

этот мир многолик,

сквозь стены и пропасти.

Припев.

Прошу не надо любить меня в слезах,

прости что дал полетать тебе в мечтах,

идём по краю меняя нашу жизнь,

твои ласки как сказки на двоих.

LevanTine

И на прощание забудем

сливание наших судеб,

пусть это будет как сон,

или представь как дежавю,

слёзы как дождь,

что наполняют твои чувства,

это больше чем слова,

которых говорить не нужно…

и что-же нам на долю

такие роли с тобою

мыслями себя про неё

всё чаще беспокою

где-же та гордость за годы,

что поменялось как мода,

и отношения канули в глубинные воды…

Припев.

Прошу не надо любить меня в слезах,

прости что дал полетать тебе в мечтах,

идём по краю меняя нашу жизнь,

твои ласки как сказки на двоих.

Не говорити думками про мене,

не згадуй, йди йдучи,

це все без води витекло,

ти від мене тепер далеко.

заплющ очі, витікає сльоза,

ти без мене, починаєш з нуля,

час тому ну ось знову тихий фінал.

Прошу не треба любити мене в сльозах,

пробач що дав політати тобі в мріях,

ідемо краєм міняючи наше життя,

твої ласки як казки на двох.

Прошу не треба любити мене в сльозах,

пробач що дав політати тобі в мріях,

ідемо краєм міняючи наше життя,

твої ласки як казки на двох.

LevanTine

Я пам'ятаю всі слова

порожні почуття на двох,

нас вкривають вуаллю відблиски

забутих тіней,

причина тут одна,

і я не звинувачую себе в цьому,

просто забудь про мене,

не згадуй наше літо.

Шляхи не сповідний,

я зрозумів це вибач,

коли настала та мить,

що змінив твоє життя,

знаєш любов солодка на смак,

але як вогонь небезпечна,

вірші пронизують віру,

знаєш правду і даремно,

небо на сьомому поверсі,

я поділив з тобою,

немов як біль на душі,

не залишає у спокої,

совість мене не пробачить,

я автор цієї повісті,

цей світ багатоликий,

крізь стіни і провалля.

Приспів.

Прошу не треба любити мене в сльозах,

пробач що дав політати тобі в мріях,

ідемо краєм міняючи наше життя,

твої ласки як казки на двох.

LevanTine

І на прощання забудемо

зливання наших доль,

нехай це буде як сон,

або уяви як дежавю,

сльози як дощ,

що наповнюють твої почуття,

це більше ніж слова,

яких говорити не потрібно…

і що ж нам на долю

такі ролі з тобою

думками себе про неї

все частіше турбую

десь та гордість за роки,

що змінилося як мода,

і відносини канули в глибинні води…

Приспів.

Прошу не треба любити мене в сльозах,

пробач що дав політати тобі в мріях,

ідемо краєм міняючи наше життя,

твої ласки як казки на двох.