Самолёт - Лайда

Нездешний гость со стороны огня

Следит за мной в подзорную трубу

У ног его волчица и змея

И ворон на плече с глазами тьмы.

Я поднимаю серебром сады,

Где чёрная земля лежит в дыму.

Читай по звёздам имена мои,

Когда откроешь дверь в четвёртый Рим.

И смех и слёзы — неумелый грим,

Я тень на маске твоего лица.

Изгнанники невидимых пустынь

Глазами воскрешают города.

Озёра, на которых вечный лёд…

Моя судьба не ждёт — я самолёт…

Махну тебе серебряным крылом,

Лови меня сетями в голубом,

И я к тебе вернусь,

Вернусь, когда усну,

Когда поверю в то, что мы одни,

И нить между сердцами крепче сна.

И наши дни — тугая тетива.

Мы из огня,

Из белого огня.

Который спит за веками у птиц,

Туннели улиц уведут за край,

Туда, где нет ни мыслей, ни границ.

Нетутешній гість зі сторони вогню

Стежить за мною в підзорну трубу

У ніг його вовчиця і змія

І Ворон на плечі з очима темряви.

Я піднімаю сріблом сади,

Де чорна земля лежить у диму.

Читай за зірками імена мої,

Коли відчиниш двері до четвертого Риму.

І сміх і сльози — невмілий грим,

Я тінь на масці твого обличчя.

Вигнанці невидимих ​​пустель

Очима воскресають міста.

Озера, на яких вічний лід…

Моя доля не чекає — я літак…

Махну тобі срібним крилом,

Лови мене мережами в блакитному,

І я до тебе повернуся,

Повернуся, коли засну,

Коли повірю в те, що ми одні,

І нити між серцями міцніше за сон.

І наші дні — туга тятива.

Ми з вогню,

З білого вогню.

Який спить за століттями у птиць,

Тунелі вулиць відведуть за край,

Туди, де немає ні думок, ні кордонів.