The Circle - Kris Kristofferson

And for the Argentinean disappeared, Los Olvidados

Who killed this woman this artist this mother?

Who broke the candle and snuffed out her light

Along with her husband and wounded her children

And sauntered away like a beast in the night?

«Not I» said the soldier

«I just follow orders and it was my duty to do my job well»

«Not I» said the leader who ordered the slaughter

«Im saddened it happened, but then, war is hell»

«Not us» said the others who heard of the horror

Turned a cold shoulder on all that was done

In all the confusion a single conclusion

The circle of sorrow has only begun

And in Argentina…

Straight to the circle on Sundays

Down through the canyons they come

Bearing names of their mothers and daughters

Names of their fathers and sons

Stolen away with no warning, never to ever return

On el Rio del Muerto, All the bridges are burned

Los desaparecidos, lost in the darkness alone

Gone from the face of the earth

With no trace left behind them to mark with a stone

And the faces of Los Olvidados, only survivors recall

But for the pain and the heartbreak, did they matter at all?

Slowly the circle of sadness, spins in the Plaza Mayor

Lonesome remains of the madness and pain

In a world gone insane in a war

And the song of those broken survivors, dancing alone in the dark

With the silence of Los Olvidados, like a hole in the heart

Los desaparecidos, lost in the darkness alone

Gone from the face of the earth

With no trace left behind them to mark with a stone

And the faces of Los Olvidados, only survivors recall

But for the pain and the heartbreak, did they matter at all?

А для аргентинця зник Лос-Ольвідадос

Хто вбив цю жінку, художника, цю матір?

Хто розбив свічку і погасив її світло

Разом з чоловіком і поранили її дітей

І прогулявся, як звір у ночі?

«Не я», — сказав солдат

«Я просто виконую накази, і моїм обов’язком було виконувати мою роботу добре»

«Не я», — сказав ватажок, який наказав забити

«Мені сумно, що це сталося, але тоді війна — це пекло»

«Не ми», — сказали інші, хто чув про жах

Відкинувся на все, що було зроблено

У всій плутанині один висновок

Коло скорботи тільки почалося

А в Аргентині…

Прямо до кола по неділях

Через каньйони вони приходять

Носячи імена своїх матерів і дочок

Імена їх батьків і синів

Викрадено без попередження, щоб ніколи не повернутися

На Ріо-дель-Муерто всі мости спалені

Los desaparecidos, загублений у темряві на самоті

Зникли з лиця землі

За ними не залишилося жодного сліду, щоб позначити їх каменем

А обличчя Лос-Ольвідадоса пам’ятають лише ті, хто вижив

Але чи мали вони взагалі значення для болю та розбитого серця?

Повільно коло смутку крутиться на Пласа-Майор

Самотні залишки божевілля й болю

У світі, що збожеволів у війні

І пісня тих розбитих тих, хто вижив, що танцюють на самоті в темряві

З тишею Лос-Ольвідадоса, як діра в серці

Los desaparecidos, загублений у темряві на самоті

Зникли з лиця землі

За ними не залишилося жодного сліду, щоб позначити їх каменем

А обличчя Лос-Ольвідадоса пам’ятають лише ті, хто вижив

Але чи мали вони взагалі значення для болю та розбитого серця?