Кукушка - Контингент

Снится часто мне мой дом родной.

Лес о чем-то о своем мечтает.

Серая кукушка за рекой,

Сколько жить осталось мне, считает.

Серая кукушка за рекой,

Сколько жить осталось мне, считает.

Ты прижался ласково к цветку,

Стебелек багульника примятый.

И звучит ленивое ку ку,

Отмеряя жизни моей даты.

И звучит ленивое ку ку,

Отмеряя жизни моей даты

Снится мне опушка из цветов.

Вся в рябине тихая опушка.

Восемьдесят… Девяносто… Сто…

Что ты так расщедрилась, кукушка?

Восемьдесят… Девяносто… Сто…

Что ты так расщедрилась, кукушка?

Я тоскую по родной стране,

По ее рассветам и закатам.

На афганской выжженной земле

Спят тревожно русские солдаты.

На афганской выжженной земле

Спят тревожно русские солдаты.

Они тратят силы, не скупясь,

Им знакомы холод и усталость.

Дни свои не копят про запас.

Кто им скажет, сколько их осталось…

Дни свои не копят про запас.

Кто им скажет, сколько их осталось…

Так что ты, кукушка, погоди

Мне дарить чужую долю чью то.

У солдата вечность впереди,

Ты ее со старостью не путай.

У солдата вечность впереди,

Ты ее со старостью не путай.

Сниться мені часто мій будинок рідний.

Ліс про щось мріє.

Сіра зозуля за річкою,

Скільки жити мені лишилося, вважає.

Сіра зозуля за річкою,

Скільки жити мені лишилося, вважає.

Ти притиснувся ласкаво до квітки,

Стебло багнюки прим'яте.

І звучить ледаче ку ку,

Відміряючи життя моєї дати.

І звучить ледаче ку ку,

Відміряючи життя моєї дати

Сниться мені галявина з квітів.

Вся в горобині тиха галявина.

Вісімдесят... Дев'яносто... Сто...

Що ти так розщедрилася, зозуле?

Вісімдесят... Дев'яносто... Сто...

Що ти так розщедрилася, зозуле?

Я тоску по рідній країні,

За її світанками і заходами сонця.

На афганській випаленій землі

Сплять тривожно російські солдати.

На афганській випаленій землі

Сплять тривожно російські солдати.

Вони витрачають сили, не скупячись,

Їм знайомі холод і втома.

Дні свої не накопичують про запас.

Хто їм скаже, скільки їх залишилося…

Дні свої не накопичують про запас.

Хто їм скаже, скільки їх залишилося…

Так що ти, зозуля, постривай

Мені дарувати чужу частку чиюсь.

У солдата вічність попереду,

Ти її зі старістю не плутай.

У солдата вічність попереду,

Ти її зі старістю не плутай.