Gipfelsturm - Kitty Hoff, Fôret-Noire

Ich zwing mich durch die Landschaft,

ich zwing mich durch das Tal,

bin auf dem Weg nach oben,

das Ziel ist eine Zahl.

Die Berge rücken näher und

die Lüfte werden dünn,

ein kurzer Blick hinauf,

da muss ich hin.

Ich stapfe schweigend vorwärts,

zum ersten Aussichtsturm,

durch Moos und Kalk und Steinzeit

und den verdammten Sturm.

Ich schleppe meinen Stammbaum,

schnitz' an meinem Ast,

doch den Sinn hab ich noch nicht erfasst.

Nicht schon wieder grübeln, nicht schon wieder zweifeln, nicht schon wieder

Pause.

Es ist doch unglaublich, dieses Zögern bringt mich gleich um den Verstand.

Vor dem ersten echten Gipfelkreuz geh ich auf keinen Fall nach Hause.

Das größte Ziel ist diese Wand.

Ich zwing mich durch die Felsen,

ein zweifelhafter Spaß,

was soll’s, so sind die Regeln,

ich schlucke dieses Maß,

die Steigung wird Gewohnheit

und das Tempo bleibt stabil,

nur ein kleines Stück noch

bis zum Ziel.

Nicht schon wieder grübeln, nicht schon wieder zweifeln, nicht schon wieder

Pause.

Es ist doch unglaublich, dieses Zögern bringt mich gleich um den Verstand.

Vor dem ersten echten Gipfelkreuz geh ich auf keinen Fall nach Hause.

Das größte Ziel ist diese Wand.

Dann sitz ich auf dem Gipfel

und habe endlich recht,

genau wie alle anderen,

und gerade das ist schlecht.

Ich rüttle meinen Stammbaum

und falle ziemlich weit

Ja ich falle und ich finde dieses

Gipfelstürmen ist eine ernste Angelegenheit.

Я змушую себе крізь пейзаж

Я змушую себе пройти через долину

я на шляху вгору

мета - число.

Гори все ближче і

повітря розріджується

швидкий погляд вгору

я маю туди піти.

Я мовчки пливу вперед

до першої оглядової вежі,

через мох, вапно та кам’яний вік

і проклята буря.

Я тягаю своє генеалогічне дерево

вирізати на моїй гілці,

але я ще не зрозумів суті.

Знову не задумуватись, знову не сумніватися, знову

Перерву.

Це неймовірно, це вагання зводить мене з розуму.

Я точно не йду додому до першого справжнього перетину вершини.

Найбільша ціль — ця стіна.

Я прориваюся через скелі

сумнівний жарт

що за чорт, такі правила,

Я ковтаю цю міру

нахил стає звичкою

і темп залишається стабільним,

ще трохи

до фінішу.

Знову не задумуватись, знову не сумніватися, знову

Перерву.

Це неймовірно, це вагання зводить мене з розуму.

Я точно не йду додому до першого справжнього перетину вершини.

Найбільша ціль — ця стіна.

Тоді я сідаю на вершину

і нарешті я правий

як і всі інші

і це те, що погано.

Я трясу своє родинне дерево

і падати досить далеко

Так, я впав і знайшов цей

Сходження на вершину – справа серйозна.