На Север - Хвангур

Как почувствовал он сердцем вышел срок!

По лесам да по курганам — путь далек

Да по рекам на ладьях — долгие дни

Из родных дубрав — до Северной Земли

Белым камнем по спиралям да кругам

Птицей-соколом к скалистым берегам

Из березовой, берестяной Руси

Весть из дома, ветер, ты мне принеси!

Как могучий ствол везли на лошадях

Буйно рвал рубахи ветер во полях

Средь седых камней, хранящих пыль веков

Гость молчал — не любит Север лишних слов.

Черствый хлеб жевал, водою ключевой

Запивал, вставал с утра вместе с зарей

Не с женою спал, а с ясною луной

В Небеса глядел, где вечен звезд покой.

А во светлый день — не покладая рук

Он работал — по просторам гулкий стук.

Плыл — как ворожил, сплетаясь в странный лад

Завсегда на тайны Север был богат.

И рождался лик под Небом средь ветров

Средь камней да ярых жертвенных костров.

Знал лишь Велес Мудрый тот заветный миг

Когда Дух его во образе возник!

И взглянули в мир глубокие глаза

Слава Велесу!

— одно в тиши сказал

Поклонился, отложив острый резец

Завершен был труд, работе всей конец.

И ушел он — по траве да по камням

Провожали его ветры по полям

И прощался с ним край Велеса навек

Вдаль смотрел Бог;

уходил вдаль человек!

Як відчув він серцем вийшов термін!

По лісах та по курганах шлях далекий

Так по рікам на човнах — довгі дні

З рідних дібров — до Північної Землі

Білим каменем по спіралям та колам

Птахом-соколом до скелястих берегів

З березової, берестяної Русі

Звістку з дому, вітер, ти мені принеси!

Як могутній ствол везли на конях

Буйно рвав сорочки вітер у полях

Серед сивого каміння, що зберігає пил віків

Гість мовчав - не любить Північ зайвих слів.

Черствий хліб жував, ключовою водою

Запивав, вставав з ранку разом із зорею

Не з жінкою спав, а з ясним місяцем

У Небеса дивився, де вічний зірок спокій.

А во світлий день — не покладаючи рук

Він працював — по просторах гулкий стукіт.

Плив — як ворожив, сплітаючись у дивний лад

Завжди на таємниці Північ був багатий.

І народжувався лик під Небом серед вітрів

Серед каменів та ярих жертовних багать.

Знав лише Велес Мудру ту заповітну мить

Коли Дух його у образі виник!

І поглянули в світ глибокі очі

Слава Велесу!

— одно в тиші сказав

Вклонився, відклавши гострий різець

Завершено був працю, роботі всієї кінець.

І пішов він — по траві та по каменях

Проводили його вітри по полях

І прощався з ним край Велеса навіки

Вдалину дивився Бог;

йшов у далечінь людина!