Под твоим окном - ХОРС

Вечер за месяц, а месяц за годы

Я знал тебя вечность, пусть мы недолго знакомы

За руку крепко и крепко в объятиях

И я не пойму, что же это: подарок судьбы или проклятье

Глаза — океан, утонул бы в них камнем,

Но гладь этих вод не посмею тревожить

Один только взгляд магнитом так манит

Один только взгляд пробирает до дрожи меня

Когда меня не станет

Я буду пищей для живых цветов

Буду уже писать стихами

Тенью деревьев под твоим окном

Мы живы были, когда вокруг лишь смертью веяло

Мы живы были лишь вместе, а порознь гибли медленно

Мы живы были, когда вокруг лишь смертью веяло

Мы живы были лишь вместе

Стану пищей для цветов, чтобы радовать глаз твой

Буду частым гостем твоих снов, прошепчу: «родная, здравствуй»

Постучусь в твое окно снежинкой, падающей с неба

Незаметно за тобой буду ходить я следом

В глазах твоих, как в омуте тонул,

Но душа болит, ведь это больше сделать не смогу

Ты помнишь, где был похоронен, но ни разу не пришла

Веточка листик уронит и заплачут небеса

Когда меня не станет

Я буду пищей для живых цветов

Буду уже писать стихами

Тенью деревьев под твоим окном

Ты, возможно, не заметишь ничего вокруг

Ведь знаков также мало, как и роз в моем букете

И я рассеюсь, как туман к утру

Ведь когда тебя рядом не стало, появились тени смерти

Вечір за місяць, а місяць за роки

Я знав тебе вічність, нехай ми недовго знайомі

За руку міцно і міцно в обіймах

І я не зрозумію, що що це: подарунок долі чи прокляття

Очі — океан, потонув би в них каменем,

Але гладь цих вод не посмію турбувати

Один тільки погляд магнітом так манить

Один тільки погляд пробирає до тремтіння мене

Коли мене не стане

Я буду їжею для живих квітів

Буду вже писати віршами

Тінню дерев під твоїм вікном

Ми живі були, коли навколо лише смертю віяло

Ми живі були лише разом, а порізно гинули повільно

Ми живі були, коли навколо лише смертю віяло

Ми живі були лише разом

Стану їжею для квітів, щоб тішити око твоє

Буду частим гостем твоїх снів, прошепчу: «рідна, здравствуй»

Постукаю у твоє вікно сніжинкою, що падає з неба

Непомітно за тобою ходитиму я слідом

В очах твоїх, як у вирі тонув,

Але душа болить, адже це більше зробити не змогу

Ти пам'ятаєш, де був похований, але жодного разу не прийшла

Гілочка листок упустить і заплачуть небеса

Коли мене не стане

Я буду їжею для живих квітів

Буду вже писати віршами

Тінню дерев під твоїм вікном

Ти, можливо, не помітиш нічого навколо

Адже знаків також мало, як і троянд у моєму букеті

І я розсіюся, як туман до ранку

Адже коли тебе поряд не стало, з'явилися тіні смерті