Песенка певца - Kempel

Иду в очках.

Весь модный, в камеру жестикулирую —

Я пою песни, чтобы молодежи кумиром быть.

Отвечаю в твиттере, словно Медведев Дмитрий,

Я должен мозолить глаза своим *балом (быть колоритнее).

Врубить актера из фильмы,

Чтобы все охали, ахали.

Какой клевый и милый.

Ты улыбаешься, дебил — ведь это нормально,

Через неделю снова за хату снова башлять — это реально.

И я гоняю, я снова гоняю,

Как добазариться с деньгами, если нет них** их?

Но мне работать нельзя, ведь шабат целыми днями

Не объясняли мне, как в этом мире выжить распи**яю.

Не потерять бы контакты со старыми друзьями,

— Как дела?

— Нормально, торгую щщами.

А что такое правильно?

Расскажите, кто знает.

Вроде, когда начальник *рахает — это печально.

Мы разжуем эту тему как следует,

Каждый останется при своем мнении и верно ведь.

А на дворе 2009, на вокзале с баулами,

Кто объяснит по-умному, а делать тут *ули мне?

Пою песни о любви, чтобы за уши так цепляло.

Мы мутим r’n’b, мечтаем прокачивать залы.

Работать за**ало.

Через полгода сбриваю паттлы —

Я теперь уволенный, не модный.

Подводным.

Кто угодно уже, вечный отпуск

Они поют там песни, мутят лавэ *уя-*ули

Я тоже так могу, ведь они только те, кто дует.

А я не дую, я не дую, я не дую!

Тут все прозрачно, я такой дурень внатуре.

Как она живет со мной?

Как ее в себя втюрил?

Сколько понять не пытаюсь, так и не *бу я.

Паша, ты рискуешь.

Ты рискуешь, когда скулишь!

Всех за**али уже эти песни, о твоей любви.

Давай, нам заверни что-нибудь пободрей, да покрепче,

А то ты как старый *ер уже.

Может быть прилечь тебе?

Без пиара своего *бала тебя ждет провал,

Одного творчества мало.

Паша, не *рахай вола.

Паша, не *рахай вола.

Соберись, давай уже.

Тебя пока, нах**, дождешься — состаришься.

При виде камеры, прошу: пожалуйста, обратно дверь запилите.

Мне не выдать, как Митя Фомин, но могу наверстать.

С этого дня зови меня «Стаф».

С этого дня зови меня «Стаф».

С этого дня зови меня «Стаф».

С этого дня зови меня «Стаф».

Іду в окулярах.

Весь модний, в камеру жестикулюю —

Я співаю пісні, щоб молоді кумиром бути.

Відповідаю в твіттері, немов Медведєв Дмитро,

Я повинен мозолити очі своїм балом (бути колоритніше).

Врубити актора з фільми,

Щоб усі охали, ахали.

Який кльовий і милий.

Ти посміхаєшся, дебіл — адже це нормально,

Через тиждень знову за хату знову башти — це реально.

І я ганяю, я знов ганяю,

Як добазаритися з грошима, якщо їх немає**?

Але мені працювати не можна, адже шабат цілими днями

Не пояснювали мені, як у цьому світі вижити розпи**яю.

Не втратити би контакти зі старими друзями,

- Як справи?

— Нормально, торгую щщами.

А що таке правильно?

Розкажіть, хто знає.

Начебто, коли начальник «рахає» — це сумно.

Ми розжуємо цю тему як слід,

Кожен залишиться при своїй думці і адже.

А на дворі 2009, на вокзалі з баулами,

Хто пояснить по-розумному, а зробити тут *вули мені?

Співаю пісні про любов, щоб за вуха так чіпляло.

Ми мутуємо r’n’b, мріємо прокачувати зали.

Працювати за**ало.

Через півроку збриваю паттли —

Я тепер звільнений, не модний.

Підводний.

Хто завгодно вже, вічна відпустка

Вони співають там пісні, каламутять лаве *уя-*улі

Я теж можу, адже вони тільки ті, хто дме.

А я не дую, я не ду, я недую!

Тут все прозоро, я такий дурень у натурі.

Як вона живе зі мною?

Як її в себе закохав?

Скільки зрозуміти не намагаюся, так і не *бу я.

Паша, ти малюєш.

Ти малюєш, коли скулиш!

Всіх за**али вже ці пісні, про твоє кохання.

Давай, нам заверни що-небудь підбадьорений, так міцніше,

А то ти як старий *єр уже.

Може тобі прилягти?

Без піару свого *бала на тебе чекає провал,

Однієї творчості мало.

Паша, не рахай вола.

Паша, не рахай вола.

Зберись, давай уже.

Тебе поки, нах**, дочекаєшся — постарієш.

Побачивши камеру, прошу: будь ласка, назад двері запиліть.

Мені не видати, як Митя Фомін, але можу надолужити.

З цього дня клич мене «Стаф».

З цього дня клич мене «Стаф».

З цього дня клич мене «Стаф».

З цього дня клич мене «Стаф».