El Garrón - Karamelo Santo

Estaba en el barrio

Pensando en nada

En la vereda fumando chala

Cuando de pronto mamita cayó

La cana…

Y entraron en la casa como si nada

Rompieron la puerta

A las patadas

Entraron a los golpes

Oye sin decir nada…

Guarda que es el comando!

Como de costumbre

Como sucede en los barrios

Entran siempre castigando

De parte del comisario…

Buscando un fierro

Que claro no encontraron

Lo triste es que una madre

Se ha quedado llorando…

Salió una señora muy asustada

Llorando por su hijo que lo llevaban

El ojo 'e la justicia lo acusaba…

De un gran asalto a la madrugada…

Y los niños preguntan…

Los que reventaron eran «la brigada»

Pedían el fierro a las trompadas

Cuando su padre dijo:

-mierda, acá no hay nada…

-no hay nada!..

Ellos se reían lo rebajaban

A esa hora por la noche

Se oyó una bala

Había sido el padre que se ha matado!

Con el mismo fierro que la noche anterior…

El había acobachado

Y es que el barrio esta salado…

Y es costumbre andar calzado

Y quien lo hubiera imaginado…

Que la brigada te rompa la puerta

Que a tu casa la den vuelta

Y que del echo que te acusen

No sea tuya la boleta…

Y ahora estoy en la misma esquina

Y siento el dolor de esa familia

Un padre muerto y un hijo preso

Por un delito que yo he cometido

Para donde hay que ir?

Y los niños preguntan…

Y nadie responde…

Yo que creía ser el más pulenta

El más peligroso

Con un fierro en la mano

Ahora sé que todo puede terminar

En un calabozo…

Nada gracioso

Dejando a la mujer que me dio la vida

Sufriendo y llorando

Hay que vergonzoso!.. yo no soy policía

Me dicen criminal…

Pero yo a nadie nunca le he querido hacer mal…

(En el barrio de mi casa

Los niños preguntan

Y como siempre… nadie responde.)

Busca la verdad, busca la libertad…

Apriétala fuerte, no la dejes escapar

Te lo dicen desde aquí, desde la oscuridad…

No se paga con nada

La libertad…

Я був по сусідству

не думаючи ні про що

На тротуарі курить чала

Коли раптом мама впала

Сиве волосся…

А в хату увійшли ніби нічого

вони зламали двері

до ударів ногами

Вони вступили в удари

Гей, нічого не кажучи...

Збережіть, це команда!

Як завжди

Як це буває в околицях

Вони завжди вступають у покарання

Від комісара...

Шукаю праску

Звісно не знайшли

Сумно те, що мати

Вона плакала...

Вийшла дуже налякана жінка

Плаче за сином, який його ніс

Око правосуддя звинуватило його...

Від великого штурму на світанку...

А діти запитують...

Ті, хто лопнув, були "бригадою"

Попросили залізо до ударів

Коли його батько сказав:

Блін, тут нічого немає...

- Нема нічого!..

Вони засміялися, поклали його

В той час вночі

почувся куля

Це батько вбив себе!

З тим же залізом, що й напередодні ввечері...

він зіщулився

А околиці солоні…

А ще прийнято носити туфлі

А хто б міг уявити...

Нехай бригада зламає тобі двері

Переверніть свій будинок догори дном

І це в тому, що вони звинувачують вас

Бюлетень не ваш...

І зараз я на тому ж розі

І я відчуваю біль цієї родини

Померлий батько і ув'язнений син

За злочин, який я вчинив

куди тобі йти?

А діти запитують...

І ніхто не відповідає...

Я, який вважав себе найбільш вишуканим

Найнебезпечніший

З праскою в руках

Тепер я знаю, що все може закінчитися

У підземеллі…

нічого смішного

Залишаю жінку, яка подарувала мені життя

страждання і плач

Соромно!... Я не міліціонер

Мене називають злочинцем...

Але я ніколи не хотів нікому зла...

(Поблизу мого будинку

— питають діти

І як завжди... ніхто не відповідає.)

Шукай правди, шукай свободи...

Міцно стисніть його, не дозволяйте йому вислизнути

Кажуть звідси, з темряви...

Нічим не оплачується

Свобода…