Lamplight Symphony - Kansas

On a winter’s nigt, stars are cold and bright in the sky,

The slumber of the earth is pure and deep

From a distant wood, drifts the echo of a beast

The old man stirs and wakens in the night

He stands before his window gazing at the grave

Forgotten dreams are flashing through his weary mind

And though his life is empty, he pretends that she’s still there

With hunger in his soul, he yearns for love and life gone by,

With memories his one and only joy

All he has to give, he would give to bring back the life,

And raise the one who lies beneath the snow

He lights a lamp and looks at pictures of the past

The faces of their youth still glow with new-found love,

But the picture’s faded, and time has stolen youth away

With a spoken word that he thought he heard from her lips,

He felt another presence in the room,

He was filled with fear but filled with joy he arose

And turned to face the image that he knew

She stood before him and her hand reached out for his

A peaceful light shone in her eyes

She said she’d come to soothe him, and someday they’d be as one

She began to fade and her image disappeared,

So he was left alone to face the night,

Never in his life, had he been so held in awe,

As he faced the apparition of his wife

He stood before the window gazing at the grave,

And with a lightened heart he saw the first of dawn,

He knew that she was waiting, that someday they’d be as one

Зимової ночі зорі холодні та яскраві на небі,

Сон землі чистий і глибокий

З далекого лісу доноситься луна звіра

Старий ворушиться і прокидається вночі

Він стоїть перед своїм вікном і дивиться на могилу

Забуті мрії промайнули в його стомленому розумі

І хоча його життя порожнє, він вдає, що вона все ще там

З голодом у душі, він тужить за коханням і минулим життям,

Зі спогадами його єдина радість

Усе, що він має віддати, він віддав би, щоб повернути життя,

І підняти того, хто лежить під снігом

Він запалює лампу і розглядає картини минулого

Обличчя їхньої молодості досі світяться новознайденим коханням,

Але картина потьмяніла, а час украв молодість

Зі сказаним словом, яке, як йому здавалося, він почув з її вуст,

Він відчув іншу присутність у кімнаті,

Він був сповнений страху, але сповнений радості, він піднявся

І повернувся обличчям до зображення, яке він знав

Вона стояла перед ним і її рука простяглася до його

В її очах сяяло мирне світло

Вона сказала, що прийде, щоб заспокоїти його, і одного дня вони будуть як одне ціле

Вона почала зникати, і її образ зник,

Тож він залишився один, щоб зустріти ніч,

Ніколи в житті він не був таким в благогові,

Коли він зіткнувся з привидом своєї дружини

Він стояв перед вікном, дивлячись на могилу,

І з легким серцем він побачив першу зорю,

Він знав, що вона чекає, що одного дня вони будуть як одне