Excerpt from "Lamplight Symphony" - Kansas

On a winter’s nigt, stars are cold and bright in the sky,

The slumber of the earth is pure and deep

From a distant wood, drifts the echo of a beast

The old man stirs and wakens in the night

He stands before his window gazing at the grave

Forgotten dreams are flashing through his weary mind

And though his life is empty, he pretends that she’s still there

With hunger in his soul, he yearns for love and life gone by,

With memories his one and only joy

All he has to give, he would give to bring back the life,

And raise the one who lies beneath the snow

He lights a lamp and looks at pictures of the past

The faces of their youth still glow with new-found love,

But the picture’s faded, and time has stolen youth away

With a spoken word that he thought he heard from her lips,

He felt another presence in the room,

He was filled with fear but filled with joy he arose

And turned to face the image that he knew

She stood before him and her hand reached out for his

A peaceful light shone in her eyes

She said she’d come to soothe him, and someday they’d be as one

She began to fade and her image disappeared,

So he was left alone to face the night,

Never in his life, had he been so held in awe,

As he faced the apparition of his wife

He stood before the window gazing at the grave,

And with a lightened heart he saw the first of dawn,

He knew that she was waiting, that someday they’d be as one

У зимову ніч зорі холодні й яскраві на небі,

Сон землі чистий і глибокий

З далекого лісу доноситься відлуння звіра

Старий ворушиться і прокидається вночі

Він стоїть перед своїм вікном і дивиться на могилу

У його втомленому розумі промайнули забуті мрії

І хоча його життя порожнє, він вдає, що вона все ще там

З голодом у душі він прагне кохання й минулого життя,

Зі спогадами його єдина радість

Усе, що він повинен дати, він віддав би, щоб повернути життя,

І підняти того, хто лежить під снігом

Він запалює лампу й розглядає картини минулого

Обличчя їхньої юності й досі світяться знову знайденим коханням,

Але картина потьмяніла, а час вкрав молодість

Вимовленим словом, яке, на його думку, він почув із її вуст,

Він відчув іншу присутність у кімнаті,

Він був сповнений страху, але сповнений радості встав

І повернувся обличчям до знайомого йому зображення

Вона стояла перед ним, і її рука потягнулася до його

Спокійне світло засяяло в її очах

Вона сказала, що прийшла заспокоїти його, і колись вони стануть як одне ціле

Вона почала тьмяніти, а її образ зник,

Тож він залишений самий пережити ніч,

Ніколи в житті він не був у такому страху,

Коли він зіткнувся з появою своєї дружини

Він стояв перед вікном і дивився на могилу,

І з легким серцем він побачив перший світанок,

Він знав, що вона чекає, що колись вони будуть як одне одне