Last Man - K Rino

When we feel like…

We don’t need nobody…

Think about everybody…

Or if you was the only somebody…

Let’s go

This morning I woke up out of a coma, G

Noticing something wrong about the familiar zone known to be home to me

No one was around, a scene prone to be

The silence that was roaming around me like an omen was spread globally

Was unknowingly thrown in the lonely sea

The phone I own no longer possessed the dial tone, it’s gone totally

No need for compromise or diplomacy

‘Cause at that moment the reality became shown that it was only me

Time clock erasing, I’m stressed by this observation

Depressed wondering where was the rest of the population

Loss of sanity becomes a debatable connotation

With nobody at all available for conversation

I’m chasing the explanation.

Where’s my daddy?

Where’s my mom?

Did the entire planet succumb to a nuclear bomb?

Leaving everyone who ever stood on the terrain slain?

And if the end actually came, how was I able to remain?

How much longer can I manage

Being the last man on the planet?

I don’t think that I can stand it

Being the last person on the planet

The seconds become minutes and hours

No intelligent lifeforms around, so now I’m speaking to the flowers

While tryna keep my thinking imperial

Even reading is impossible without any literary material

I feed on what the planet provides me

From being internally satisfied, ties of solitude deprive me

Without knowledge to guide me, I’d be

Probably suicidal from the silence and loneliness that’s inside me

Five days pass without the slightest of changes

This condition the same as I wander around aimless

Hanging by a thread of my saneness, try not to let go

I scream but the response I receive is my own echo

Now it’s two weeks and because of it

I start to miss the voices of people I used to argue with

I’m on the precipice, please somebody make a sound

While in a pool of tears I drown, I pound the ground, I’m breaking down

Psychological misdirection triggered by disaffection

The effects of missing that universal human connection

Diminished family recollections

I resurrect their memories through mimicry, mastering voice inflections

As the days pass my mental impediments amass

Being the last made me aware of the irrelevance of cash

And mass technology, internet, phone, TV dependence

All that mattered now was me knowing I’ll never have descendants

'Coz me living as a singular entity without women presented me

With my own reproduction impossibility

I might just take my self out willingly, cause that would be more fulfilling

Than dying from this loneliness that’s killing me

Hallucinations, anger, no animals are strangers

After one month of the same nothing, I came to with a chamber

Wearing a life simulation helmet, it was just an experiment

To see if man could live alone and I failed it

Коли ми відчуваємо, що…

Нам ніхто не потрібен…

Думай про всіх…

Або якби ви були єдиним кимось…

Ходімо

Сьогодні вранці я прокинувся з коми, Г

Помітив щось не так у знайомій зоні, яка, як відомо, є дім для мене

Поруч нікого не було, це, як правило, бути

Тиша, яка блукала довкола мене, як ознака, поширилася по всьому світу

Був несвідомо кинутий у самотнє море

У моєму телефоні більше не було тонального сигналу, його зовсім немає

Немає потреби в компромісах чи дипломатії

Тому що на той момент реальність показала, що це був лише я

Стирання годинника, мене напружує це спостереження

Пригнічений, дивуючись, де решта населення

Втрата розсудливості стає дискусійною конотацією

Без нікого доступного для розмови

Я шукаю пояснення.

Де мій тато?

Де моя мама?

Чи вся планета піддалася ядерній бомбі?

Залишити вбитими всіх, хто коли-небудь стояв на місцевості?

І якщо кінець насправді настав, як я зміг залишитися?

Скільки ще я можу керувати

Бути останньою людиною на планеті?

Я не думаю, що витримаю це

Бути останньою людиною на планеті

Секунди стають хвилинами і годинами

Навколо немає розумних форм життя, тому зараз я розмовляю з квітами

Хоча намагаюся зберегти своє мислення імперським

Навіть читання неможливе без літературного матеріалу

Я харчуюся тим, що дає мені планета

Узи самотності позбавляють мене внутрішнього задоволення

Без знань, які б керували мною, я б був

Мабуть, суїцид від тиші й самотності, які всередині мене

Минає п’ять днів без найменших змін

Цей стан такий самий, як я блукаю безцільно

Висівши на нитці мого розсудливості, намагайтеся не відпускати

Я кричу, але відповідь, яку я отримую — це моє власне відлуння

Зараз два тижні і через це

Я починаю сумувати за голосами людей, з якими я сперечався

Я на урвищі, будь ласка, хтось прозвучить

Поки в калюжі сліз я тону, я стукаю землю, я ламаю

Психологічна помилка, викликана невдоволенням

Наслідки відсутності цього універсального людського зв’язку

Зменшення сімейних спогадів

Я воскресую їхні спогади за допомогою мімікрії, оволодіваючи зворотами голосу

Минають дні, мої розумові перешкоди накопичуються

Будучи останнім, я усвідомив невідповідність готівки

І залежність від масових технологій, Інтернету, телефону, телевізора

Все, що зараз мало значення, це те, що я знала, що в мене ніколи не буде нащадків

«Тому що я живу як окрема сутність без жінок, представила мене

З моїм власним відтворенням неможливо

Я можу просто охоче вийти з ладу, бо це принесе більше задоволення

Чим померти від самотності, яка мене вбиває

Галюцинації, гнів, не тварини – це чужі

Після місяця одного й того самого нічого, я прийшов з палати

Носити шолом із моделюванням життя, це був просто експеримент

Щоб побачити, чи зможе людина жити сама, і мені це не вдалося