The Spaceman's Prayer -

I still remember when I left her so many stars ago

A marble with pearl and white, all over shone with gold

She huddled in her blackened veil of glory and of pain

Then Sol had rose behind her, and I saw her not again

Oh, Mother Earth of years long passed, forgive your foolish child

Who left your love and warmth behind to travel free and wild

I’ve wandered farther than was wise, a starman lost at sea

But now I’ve lost your tenderness, your sunset’s I’ve not seen

I’ve felt so many passions in my years away from you

The horizon that I’ve chased dissolves forever when I move

I’ve found so many wonders that I’ve never dreamed before

But none can match the love I feel for your sweet-ringing shores

I left a woman in my wake who thought she’d be my bride

And when I think too much on her, I lay at night and cry

I can’t return to right the wrongs, I’m caught in time’s cruel tide

I’ll never see my Earth again, and so, alone I’ll die

My time is short, my years were long, though empty were my days

If I could live it all again, but no, dear God, I pray

I long to set my feet once more upon my globe of birth

And rest my weary mind and eyes on the cool green hills of Earth

I only pray that I could die on the cool green hills of Earth

Я досі пам’ятаю, коли кинув від неї стільки зірок тому

Мармур із перлинами й білим, увесь сяяв золотом

Вона тулилася у своїй почорнілій вуалі слави й болю

Тоді Сол підвівся позаду неї, і я більше її не бачив

Ой, Мати-Земля минулих років, пробач свою нерозумну дитину

Хто залишив твою любов і тепло, щоб подорожувати вільними та дикими

Я блукав далі, ніж це було мудро, зірковий чоловік, який заблукав у морі

Але тепер я втратив твою ніжність, твого заходу сонця я не бачив

Я відчув багато пристрастей за роки, поки не були з тобою

Коли я рухаюся, горизонт, за яким я гнався, розчиняється назавжди

Я знайшов стільки чудес, про які й не мріяв раніше

Але ніхто не зрівняється з любов’ю, яку я відчуваю до твоїх дзвінких берегів

Я залишив після себе жінку, яка думала, що вона буде моєю нареченою

І коли я забагато думаю про ню, я лежу уночі й плачу

Я не можу повернутись , щоб виправити помилки, я потрапив у жорстокий приплив часу

Я більше ніколи не побачу свою Землю, і тому помру сам

Мій час короткий, мої роки були довгими, хоча мої дні були порожні

Якби я зміг пережити все це знову, але ні, дорогий Боже, я молюся

Я бажаю знову поставити ноги на мій глобус народження

І відпочити мій втомлений розум і очі на прохолодних зелених пагорбах Землі

Я лише молюся, щоб я зміг померти на прохолодних зелених пагорбах Землі