At Last - Jukebox the Ghost

He was a songwriter

Writing songs about a girl

She was a ghostwriter

Lying to the world

In deep anticipation

Of the day that she had written

And by her own admission

She’d be picked up, kissed and twirled

He was a fearful boy

Watchful of the earth

Worried that it might split apart

And he wouldn’t even hear it first

He’d be caught in some position

Like a broken, old physician

And worst of all he feared that it would hurt

He’s poured his heart out

Is nothin' gonna come of that

So when can he finally say

At last

At last

At last

At last

Oh, I thought you’d never ask

Oh, seven hundred letters

She catalogued them all

Dated them and numbered them

And then hid them down below

She would always keep 'em

Once a year would read them

Each time she’d be thinkin'

Somehow, he must know

She’s poured her heart out

Is nothin' gonna come of that

So when can she finally say

At last

At last

At last

At last

Oh, I thought you’d never ask

Outside of his apartment

The night was blanketed in mist

She stood lookin' up at his light

And thinking' what it meant

It meant that he was in there breathing

What was it he was thinking

It was of her she wished, she wished

They’re pourin' their hearts out

Is nothin' gonna come of that

So when can they finally say

At last

At last

At last

At last

Oh, I thought you’d never ask

At last

At last

At last

Oh, I thought you’d never ask

Він був автором пісень

Написання пісень про дівчину

Вона була привидом

Брехня світу

У глибокому очікуванні

Про той день, коли вона написала

І за її власним визнанням

Її б підхопили, поцілували та крутили

Він був боязливим хлопчиком

Пильнуйте землю

Стурбований, що він може розколотися

І він навіть не почув це першим

Він був би спійманий у якомусь положенні

Як зламаний, старий лікар

І найгірше — він боявся, що це зашкодить

Він вилив своє серце

Невже з цього нічого не вийде

Тож коли він зможе нарешті сказати

Нарешті

Нарешті

Нарешті

Нарешті

О, я думав, що ти ніколи не запитаєш

О, сімсот букв

Вона їх усіх каталогізувала

Датував їх і пронумерував

А потім сховав їх внизу

Вона завжди тримала б їх

Раз на рік читав їх

Кожного разу вона думала б

Якимось чином він повинен знати

Вона вилила своє серце

Невже з цього нічого не вийде

Тож коли вона зможе нарешті сказати

Нарешті

Нарешті

Нарешті

Нарешті

О, я думав, що ти ніколи не запитаєш

За межами його квартири

Ніч була вкрита туманом

Вона стояла, дивлячись на його світло

І подумати, що це означає

Це означало, що він перебував там, дихав

Про що він думав

Вона бажала, бажала саме її

Вони виливають свої серця

Невже з цього нічого не вийде

Тож коли вони зможуть нарешті сказати

Нарешті

Нарешті

Нарешті

Нарешті

О, я думав, що ти ніколи не запитаєш

Нарешті

Нарешті

Нарешті

О, я думав, що ти ніколи не запитаєш