Southbound Train - Jon Foreman

Oh, I guess they’ll say I’ve grown

I know more than I wanted to know

I’ve said more than I wanted to say

I’m heading home

Yeah, but I’m not so sure

That home is a place

You can still get to by train

So, I’m lookin' out the window and I’m driftin' off to sleep

With my face pressed up against the pane

With the rhythm of my heart and the ringin' in my ears

It’s the rhythm of the southbound train

Oh, where the wind starts to look like her hair

Like clouds in her bright blue eyes

As the sea and the shore fall and rise

Like her breast as she breathes by my side

And the moon is her lips as the sun

Is headed on down to the sea

Like her head as she lays down on me Until we reach ocean side

Over and over, I hear the same refrain

It’s the rhythm of my heart

And my sleepy girl’s breathing

It’s the rhythm of my southbound train

Oh, I suppose they’ll say I should’ve known

Or maybe I’m just feelin' old

Like a lawyer

With no one to blame

I’m headed home

Yeah, but I’m not so sure

But home is a place

That’ll ever be the same

So, we gather up our things and we head out in the cold

And your eyes are where you carry the pain

When I hear the whistle weeping, it’s cryin' to the sky

It’s the rhythm of the southbound train

It’s the rhythm of the southbound train

О, мабуть, вони скажуть, що я виріс

Я знаю більше, ніж хотів знати

Я сказав більше, ніж хотів сказати

я прямую додому

Так, але я не впевнений

Цей дім — місце

Ви все ще можете дістатися потягом

Отже, я дивлюся у вікно й лягаю спати

З притиснутим обличчям до скла

З ритмом мого серця та дзвоном у моїх вухах

Це ритм потяга, що прямує на південь

О, де вітер починає виглядати як її волосся

Як хмари в її яскраво-блакитних очах

Як море й берег опускаються й піднімаються

Як її груди, коли вона дихає біля мене

А місяць її уста, як сонце

Направляється до моря

Як її голова, коли вона лягає на мене, доки ми не досягнемо океану

Знову й знову я чую той самий приспів

Це ритм мого серця

І дихає моя сонна дівчина

Це ритм мого поїзда на південь

О, мабуть, вони скажуть, що я мала знати

Або я просто відчуваю себе старим

Як юрист

Без кого винуватити

я прямую додому

Так, але я не впевнений

Але дім — це місце

Це завжди буде так само

Отже, ми збираємо свої речі та вирушаємо на мороз

І твої очі там, де ти несеш біль

Коли я чую, як свист плаче, він плаче до неба

Це ритм потяга, що прямує на південь

Це ритм потяга, що прямує на південь