Sign - Joe Henry

I was born in Montreal

A winter’s slip that bloomed in fall

Due my father’s lot in life

I got his name and I killed his wife

As if her blood I’d broken through

Had never been enough for two…

So I was sent out early on

To cutting black ice on the pond

To lying flat and pulling free

Whatever might rise up to me

I held my tongue for seven years

Fluttered my hands, closed my ears—

As if deaf to every word

Refusing every song I heard

That might connect me to this ground

And hold me should I speak its sound;

So silence spoke for me instead

And hovered like the passing dead

Whose prayer is but a laugh unfurled

Above this lost edge of the world

When I was twelve my father fled

He left me all he was and had—

His hammer and a dying fire

An empty vein, and one desire:

To lead my pony from the mines

And ride him hard beyond the time

Of broken, long-forgotten souls

Who become their fathers in these holes

That spark and fume and smoke and seethe

And claim these hills but can’t claim me

I was wild at twenty-three

My burning mind turned to the sea

And a sour engine room

Of a war ship, hoping war came soon—

I spent my rage in tiny towns

Wherever we might run aground;

And every face that met my eye

Was calling on some wish to die

But if I stood and drank alone

Then that wish became my own

The years ran as if for their lives

I, the shameless beau of a governor’s wife—

Standing just outside of view

Holding hats and coats and shoes…

Then running guns for a lost decade

Posing as a doctor’s aide—

I pushed pins in maps to show

How to stop a plague or make it go;

And then they took me out in chains

When a secret shared had changed the game

But, all those days have fled somehow

And nothing occupies me now—

Except for this strange thought of you

Who sat before me back in school

And trailed a rope of braided hair

Across the back rail of your chair

And learned to sign your name in air

And read from lips -oh, I might’ve dared

To simply move my own so you

Could read please love me, and might have too

Я народився у Монреалі

Зимовий ковпак, який розквітнув восени

Через багато в житті мого батька

Я отримав його ім’я і убив його дружину

Ніби її кров я прорвав

На двох ніколи не вистачало…

Тож мене вислали рано

Щоб рубати чорний лід на ставку

Щоб лежати рівно й витягуватися

Все, що може виникнути до мене

Сім років я тримав язик

Помахав руками, заклав вуха —

Ніби глухий до кожного слова

Відмовляюся від кожної пісні, яку я почула

Це може зв’язати мене з цією землею

І тримай мене, щоб я вимовив його звук;

Тож тиша заговорила за мене

І зависав, як минаючий мертвий

Чия молитва — лише розгорнутий сміх

Над цим загубленим краєм світу

Коли мені було дванадцять, мій батько втік

Він покинув мені все, чим був і мав…

Його молот і гасаючий вогонь

Пуста жила і одне бажання:

Щоб вивести свого поні з шахт

І їздити на ньому важко поза часом

Зламаних, давно забутих душ

Які стають їхніми батьками в цих дірках

Ця іскра, дим, дим і кипіння

І вимагайте ці пагорби, але не можете претендувати на мене

У двадцять три роки я був диким

Мій палаючий розум звернувся до моря

І кисле машинне відділення

Про військовий корабель, сподіваючись, що війна настане невдовзі...

Я провів свій лють у маленьких містечках

Де б ми не сідали на мілину;

І кожне обличчя, яке зустрічалося моїм поглядом

Викликав деяке бажання померти

Але якби я стояв і пив сам

Тоді це бажання стало моїм власним

Роки пробігли, наче за їх життям

Я, безсоромна красуня дружини губернатора...

Стоїть за межами видимості

Тримаючи капелюхи, пальто і взуття…

Потім керувати зброєю протягом втраченого десятиліття

Видавати себе за помічника лікаря —

Я вставив шпильки на карти, щоб показати

Як зупинити чуму чи змусити її піти;

А потім мене витягли ланцюгами

Коли розділений секрет змінив гру

Але всі ці дні якось втекли

І ніщо мене зараз не займає —

За винятком цієї дивної думки про вас

Хто сидів переді мною ще в школі

І тягнув за собою мотузку заплетеного волосся

Через спинку крісла

І навчився підписувати своє ім’я в ефірі

І читати з уст – о, я, можливо, наважився

Щоб просто перемістити мою власну для вам

Читайте, будь ласка, любіть мене, і, можливо, теж