Who Really Needs Who - Jens Lekman

January 1st, 2018

I’m writing you now, Annika Norlin

From the remnants of a New Year’s Eve

The fog that slithers through the streets

I’m trying to remember how

You made friends when you were young

What were those friendships based on

And what made them so strong?

Francisco was my first friend

He lived 'round the bend in my neighborhood

He came up one day and asked, «Are you a turd?»

I said I was not, he said, «Then you’re good»

He had post traumatic memories

I didn’t have any friends

We based our friendship on our non-turdness

At the time, it just made sense

Remember the first time that we met?

That fall in New York that I want to forget

You asked if someone had a show for your band

I surprised myself when I reached out a hand

I was feeling so alone back then

Vulnerable and heartbroken

Despite that people used to call my name

As I stepped off the Q train

As I stepped off the Q train

I joined a program where you meet refugees

To feel a bit better 'bout myself honestly

I met Nazir, once a week

And we ended up good friends eventually

He said, «Thanks for taking the time to meet

It’s really nice of you»

And I wondered who should be thankful to who

And who really needed who

Who really needed who

It’s a miserable, sad and lonely life

You’re a slave to your fears and then you die

Once in a while the skin becomes thin

You stand there by the door saying, «Can I come in?»

I just want someone to talk to

Well, maybe not just anyone

I’ve always liked what goes on in your brain

So would you like to correspond?

Would you like to correspond?

1 січня 2018 року

Зараз я пишу тобі, Анніка Норлін

Із залишків Новорічної ночі

Туман, що ковзає вулицями

Я намагаюся пригадати, як

Ви подружилися, коли були молодими

На чому була заснована ця дружба

І що зробило їх такими сильними?

Франциско був моїм першим другом

Він жив за поворотом у мому по сусідству

Одного разу він підійшов і запитав: «Ти лох?»

Я сказав, що ні, він сказав: «Тоді ти хороший»

У нього були посттравматичні спогади

У мене не було друзів

Ми заснували нашу дружбу на нашому безтурботності

На той час це просто мало сенс

Пам’ятаєте, як ми вперше зустрілися?

Тієї осені в Нью-Йорку, яку я хочу забути

Ви запитали, чи влаштував хтось шоу для вашої групи

Я здивувався, коли простягнув руку

Тоді я почувався таким самотнім

Вразливий і з розбитим серцем

Попри це люди називали моє ім’я

Коли я зійшов із потяга Q

Коли я зійшов із потяга Q

Я приєднався до програми, де ви зустрічаєте біженців

Щоб почути себе трохи краще, чесно кажучи

Я зустрічався з Назіром раз на тиждень

І зрештою ми стали хорошими друзями

Він сказав: «Дякую, що знайшли час на зустріч

Це дуже мило з вашого боку»

І я задумався, хто кому вдячний

І кому насправді потрібно було

Кому кому було потрібно

Це жалюгідне, сумне й самотнє життя

Ти раб своїх страхів, а потім помреш

Час від часу шкіра стає тонкою

Ви стоїте біля дверей і кажете: «Можна я зайти?»

Я просто хочу з кимось поговорити

Ну, можливо, не будь-хто

Мені завжди подобалося те, що відбувається в твоєму мозку

Тож ви хочете листуватися?

Хочете листуватися?