La Fin Du Parcours - Jean-Louis Murat

Assis sur un banc j’attends un mirage

L’impossible voyage et le tourment me rattrape

Me détraque le grand vent m’attaque

Je sens la beauté m'échapper

Rongé je me sens esquinté

J’ai des visions de prisons brutales

Comme Pilate je sens la mise à sac

C’est la fin du parcours

J’aime errer dans le noir sans espoir

Je suis les orages pour être foudroyé sans impact

J’ai le corps soudain assassin

Compact perdu pour l’attaque

C’est la fin du parcours

Quelque chose m'échappe mes réflexes se détraquent

Contraint je vomis toujours plus loin de la vie

Mais j’ai autant de désir qu’un vampire

Qu’un yack j’ai le désir intact

C’est la fin du parcours

Et l’allure s’appauvrit se singe à l’envie

Le cœur s’affale dans le très banal

L’amplitude s’oublie entre les instants de vie

Puis on trouve normal d’avoir toujours plus mal

C’est la fin du parcours

Les muscles se lassent le sourire se fane

La peau au contact moins vite se rétracte

Le goût se trahit les couleurs s’assombrissent

Les passions se chapardent dans d'étranges histoires

Puis un fossé grandit à la jeunesse on envie

L’irruption brutale du désir animal

Et le corps trahit cheveux dents un souci

Par instants on trouve normal dans le cœur une balle

C’est la fin du parcours

Dans les chansons tout est dit

Trois ou quatre ont suffit

C'était le dernier bal

Bonsoir et bye bye

Сидячи на лавці, я чекаю міража

Неможлива подорож і мука наздоганяє мене

Розбиває мене великий вітер нападає на мене

Я відчуваю, як краса вислизає від мене

З’їдена я відчуваю синці

Мені бачать жорстокі в’язниці

Як і Пілат, я відчуваю звільнення

Це кінець подорожі

Я люблю блукати в темряві без надії

Я — буря, яку треба знищити без наслідків

У мене раптово вбивче тіло

Компакт програв для атаки

Це кінець подорожі

Щось у мене вислизає, мої рефлекси ламаються

Вимушений я все ще блював далі від життя

Але у мене таке бажання, як у вампіра

Щоб як у мене неушкоджене бажання

Це кінець подорожі

І привабливість стає бідною, як їй заманеться

Серце занурюється в саму буденність

Між моментами життя забувається амплітуда

Тоді ми вважаємо нормальним завжди відчувати більше болю

Це кінець подорожі

М'язи втомлюються, усмішка зникає

Шкіра при контакті повільніше втягується

Смак видає кольори темніють

Страсті крадуть у дивних історіях

Тоді в молодості, якій ми заздримо, зростає прірва

Раптовий порив тваринного бажання

А тіло видає волосині зуби хвилюванням

Іноді в серці буває нормальна куля

Це кінець подорожі

У піснях все сказано

Трьох-чотирьох було достатньо

Це був останній бал

Добрий вечір і до побачення