Goodbye to All That - Itoldyouiwouldeatyou

My name is Joey, and you’re with me now

I will love you forever on my own

There were five trees in the garden and each was perfect;

green and beautiful

trees surrounded all the animals and all the animals.

There were a hare and a

rabbit who had the same favourite everything: they ate the same lettuce,

they liked the same parts of the garden and they never, ever went to bed

without first sorting out their arguments.

And while they did have arguments,

they were very, very safe arguments.

When I say an argument can be 'safe' I

refer to when the two people arguing have a prior agreement that however

difficult the conversation should get and whatever silly things they might say,

neither of them will run away

The hare and the rabbit met under the chestnut tree.

While they were both quite

nervous and soft mammals, they both liked making people laugh so they ended up

talking all night.

They loved each other right away.

Their skills complemented

each other: the hare was very good at finding tasty hay and the rabbit was

excellent at distracting the other animals while they took it back to their

little home

It wasn’t a very good home, it was much much more like a house than a home.

It was cold and draughty and sometimes all the water just ran hot.

But sometimes it is possible to hide a home inside a house, and that is what

the rabbit and the hare did.

They picked the perfect room and made it their

home.

It was covered in blankets and pillows, and everything was in lovely

bright colours.

In their home they were happy.

They were worried that the

happiness they brought each other was the only happiness of its kind and so

they were very careful not to lose each other.

Happiness can be just as scary

as sadness because it is far easier to lose.

They tried to make up their own

language but neither of them were very good at remembering the words so they

just ended up speaking normally

«I love you.»

said the hare

And «I love you.»

said the rabbit

And they really did love each other

But no two people can be together forever and this was the case with the hare

and the rabbit, so the rabbit said goodbye:

«We don’t look alike.

We don’t look alike at all but our faces match exactly.

I wonder why that happens.

We’re very different animals but sometimes seeing

you feels far more familiar than a mirror.

I feel better for having you in my

life and I want, really, to say thank you.

I’ve felt fear before but never like

that of losing you.

I’ve felt loss before and thought it was painful,

but I have never missed you because you have always been there.

You have gone by different names like 'eyes' and 'breath' and 'heart' but you

are always there.

And this is it I suppose.

We still have our health,

and our hearts, though depleted, will get better again

But I’ve never missed someone before they left before.

There’s a smell on my

covers that I hope never goes away.

There’s a stain on our duvet that I hope

never washes out and somewhere in a part of the world that you have to listen

very closely to hear, there’s a version of us that will stay here for much

longer.

There, forever: our hearts.

Our hearts in sound forever.»

Мене звати Джої, і зараз ти зі мною

Я буду любити тебе вічно сам

У саду було п’ять дерев, і кожне було ідеальним;

зелений і красивий

дерева оточували всіх тварин і всіх тварин.

Були заєць і а

кролик, у якого все було однаково улюблене: вони їли один і той же салат,

їм подобалися одні й ті самі частини саду, і вони ніколи не лягали спати

без попереднього розбору їхніх аргументів.

І хоча у них були аргументи,

це були дуже, дуже безпечні аргументи.

Коли я говорю, аргумент може бути "безпечним", я

посилатися на те, коли двоє людей, які сперечаються, мають попередню домовленість, що однак

розмова має бути важкою і які б дурні речі вони не говорили,

ніхто з них не втече

Під каштаном зустрілися заєць і кролик.

Поки вони обидва були цілком

нервові та м’які ссавці, вони обоє любили смішити людей, тож вони закінчили

розмовляти всю ніч.

Вони полюбили один одного відразу.

Їхні навички доповнювалися

один одного: заєць дуже добре знайшов смачне сіно, а кролик знайшов

відмінно відволікає інших тварин, поки вони повертають їх до своїх

маленький дім

Це був не дуже гарний дім, він був набагато більше схожий на будинок, ніж на дім.

Було холодно й протяг, іноді вся вода просто гаряча.

Але іноді можна приховати дім у будинку, і ось що

кролик і заєць зробили.

Вони вибрали ідеальну кімнату та зробили її своєю

додому.

Воно було вкрите ковдрами та подушками, і все було прекрасно

яскраві кольори.

У їхньому домі вони були щасливі.

Вони були стурбовані тим, що

щастя, яке вони принесли один одному, було єдиним щастям у своєму роді

вони були дуже обережні, щоб не втратити один одного.

Щастя може бути таким же страшним

як смуток, тому що набагато легше втратити.

Вони намагалися придумати власне

мови, але жоден з них не дуже добре запам’ятовував слова, тому вони

щойно закінчив розмовляти нормально

"Я тебе люблю."

— сказав заєць

І я тебе люблю."

— сказав кролик

І вони дійсно любили один одного

Але дві людини не можуть бути разом вічно, і це було у випадку із зайцем

і кролик, тож кролик попрощався:

«Ми не схожі.

Ми зовсім не схожі, але наші обличчя точно збігаються.

Цікаво, чому це відбувається.

Ми дуже різні тварини, але іноді бачимося

ви відчуваєте себе набагато знайомішим, ніж дзеркало.

Мені краще від того, що ти в мене

життя, і я хочу, справді, сказати спасибі.

Раніше я відчував страх, але ніколи не любив

що втратити вас.

Раніше я відчував втрату і думав, що це боляче,

але я ніколи не сумував за тобою, тому що ти завжди був поруч.

Вас називали різними назвами, як-от "очі", "подих" і "серце", але ви

завжди там.

І це воно, я припускаю.

Ми ще маємо своє здоров’я,

і наші серця, хоч і виснажені, знову стануть кращими

Але я ніколи не сумував за кимось до того, як вони пішли.

У мене запах

обкладинки, які, сподіваюся, ніколи не зникнуть.

Сподіваюся, на нашій ковдри є пляма

ніколи не змивається і десь у частині світу, яку ви повинні послухати

дуже близько почути, є версія нас яка залишиться тут довго

довше.

Там, назавжди: наші серця.

Наші серця звучать вічно».