Painted in Red -

Consumed by the shades of her mind, my once love, O' where are you now?

My brush has left the canvas since you departed

I pace these hallways and with each breath you slowly disappear.

she slowly disappears…

From canvas to canvas, you dissolve.

Your bones twist and sway to the dissonance of your sickness.

The final piece unfinished: dress painted in white.

I hope one day to finish.

My blade stares in disappointment, for I had not the strength to end you

It hurts, just the thought, that the lives you took could have been saved

And that I’ll never touch the other half of myself again

With gun and sword In hand, I step into the night

Your dress flies by obstructing the moonlight

Leading me to your victims tomb

With a quick burst, the door is unlocked

Pale my face grows to the shocking sight of your victims bodies distorted and

scattered on the floor

You lay in the porcelain bath, drenched in their essence.

The bullet I fire moves straight through thin air, as your flesh re-arranges,

my body despairs

There’s nothing left of you here is there?

Elizabeth!

You foulest of creation!

Consumed by the shades of your mind, my once love, O' where are you now?

Your thousand faces, will haunt me in death forever

There’s nothing of you left

The moonlight, it beacons my brush to outline its beauty

We fall through the skies together, impaled by the spear

My pallet tonight is your life

Struggling to the final canvas, I weep

With the last stroke, your dress is complete

Painted in red!

Water flooded through the roof, merging through the demons blood

, the cleansing rain washed

In the last seconds of my life, I see you sat happy in that white dress

Поглинута тінями її розуму, моя колись кохана, де ти зараз?

Мій пензлик покинув полотно після вашого від’їзду

Я ходжу цими коридорами, і з кожним подихом ти повільно зникаєш.

вона поволі зникає...

Від полотна до полотна ви розчиняєтеся.

Ваші кістки скручуються й хитаються до дисонансу твоєї хвороби.

Остання незавершена: сукня пофарбована в білий колір.

Я сподіваюся, колись закінчу.

Мій клинок розчаровано дивиться, бо в мене не було сили покінчити з тобою

Мені боляче, одна лише думка, що життя, яке ви забрали, можна було врятувати

І що я більше ніколи не торкнусь другої половини себе

З рушницею та мечем у руці я ступаю в ніч

Ваша сукня летить, заважаючи місячному світлу

Веде мене до гробниці ваших жертв

Швидким розривом двері відчиняються

Моє обличчя блідне від шокуючого вигляду спотворених і спотворених тіл ваших жертв

розкидані на підлозі

Ви лежали в порцеляновій ванні, просочені їхньою суттю.

Куля, яку я випускаю, рухається прямо в повітрі, коли твоє тіло перебудовується,

моє тіло впадає у відчай

Від вас нічого не залишилося тут, там?

Єлизавета!

Ви найнегідніший із творіння!

Поглинута тінями твого розуму, моя колись кохана, де ти зараз?

Ваші тисячі облич будуть переслідувати мене в смерті вічно

Від вас нічого не залишилося

Місячне світло, воно освічує мій пензлик, окреслюючи його красу

Ми падаємо по небу разом, пронизані списом

Моя палетка сьогодні — твоє життя

Насилуючись до останнього полотна, я плачу

З останнім штрихом ваша сукня завершена

Пофарбовано в червоний колір!

Вода хлинула крізь дах, зливаючись крізь кров демонів

, очищаючим дощем омив

В останні секунди мого життя я бачу, що ти сиділа щаслива в цій білій сукні