Self Destruction -

An unconscious weight of cold memories freeze me in apathy.

It drowns me in a thick, suffocating, woeful isolation.

Outside the grey walls of my tomb, vicious black smog spews a vile breath of

ash and misery.

I can’t escape.

Tormented by the deafening howl of a withering lust.

The painful atrophy of my dead flesh withers with a self destructive craving

for the end…

I want to feel your corrosive tears lay me bare, burn away my flesh and leave

my hollow shell weeping.

Weeping for the numbing bliss of nonexistence.

Несвідома тягар холодних спогадів заморожує мене в апатії.

Воно топить мене в товстій, задушливій, жахливій ізоляції.

Поза сірими стінами мого гробниці лютий чорний смог вивергає підлий подих

попіл і нещастя.

Я не можу втекти.

Мучиться оглушливим виттям в’янучого пожадливості.

Болісна атрофія мого мертвого тіла в’яне від саморуйнівного бажання

на кінець…

Я хочу відчути, як твої їдкі сльози оголюють мене, спалюють мою плоть і залишають

моя порожниста раковина плаче.

Плачу від заціпенілого блаженства небуття.