Снег - Игорь Лазарев

«Снега просит душа, только снега…»

Григорий Данской

Ничего у Тебя не прошу, только снега

На дымящей земли оголенные раны

На тугие прилавки, полные снеди

На сусальное золото телеэкранов

На московских ворон грязно-серые перья

На страницы газет, на обложки журналов

На скульптуры вождей, на руины империй

На холодные кухни пустых коммуналок

Я о снеге прошу, и пускай он ложится

На затылки и плечи, сияя обновкой,

Всех сутулых простуженных пассажиров

У навеса автобусной остановки

На коней Аполлона чугунные крупы

На решетки оград, на горшки азалий

На виски дирижера, на медные трубы

Музыкантов усталых в концертном зале

Успокой нас, Боже, омой нам раны

Убели, одень серебром небесным

Серый город в просвете оконной рамы,

Наши черные думы и странные песни

Мы увидим из ящиков стеклотары

Как заносит по крыши ларьки и трамваи,

Все болезни, все жалобы и мытарства.

Хлопья падают, наши грехи укрывая.

"Снігу просить душа, тільки снігу..."

Григорій Данський

Нічого у Тебе не прошу, тільки снігу

На димаючий землі оголені рани

На тугі прилавки, повні їди

На сусальне золото телеекранів

На московських ворон брудно-сірі пір'я

На сторінки газет, на обкладинки журналів

На скульптури вождів, на руїни імперій

На холодні кухні порожніх комуналок

Я про снігу прошу, і нехай він лягає

На потилиці і плечі, сяючи обновкою,

Усіх сутулих застуджених пасажирів

У навісу автобусної зупинки

На коней Аполлона чавунні крупи

На решітки огорож, на горщики азалій

На скроні диригента, на мідні труби

Музикантів втомлених у концертному залі

Заспокой нас, Боже, омий нам рани

Убіли, одягни сріблом небесним

Сірий місто в просвіті віконної рами,

Наші чорні думи та дивні пісні

Ми побачимо зі скриньок склотари

Як заносить по даху ларки і трамваї,

Усі хвороби, всі скарги та митарства.

Пластівці падають, наші гріхи вкриваючи.