Nemesis - I Monster

Thro' the ghoul-guarded gateways of slumber

Past the wan-moon'd abysses of night

I have liv’d o’er my lives without number

I have sounded all things with my sight;

And I struggle and shriek ere the daybreak, being driven to madness with fright

I have whirl’d with the earth at the dawning

When the sky was a vaporous flame;

I have seen the dark universe yawning

Where the black planets roll without aim;

Where they roll in their horror unheeded, without knowledge or lustre or name

I had drifted o’er seas without ending

Under sinister grey-clouded skies

That the many-fork'd lightning is rending

That resound with hysterical cries;

With the moans of invisible daemons that out of the green waters rise

I have plung’d like a deer thro' the arches

Of the hoary primoridal grove

Where the oaks feel the presence that marches

And stalks on where no spirit dares rove;

And I flee from a thing that surrounds me, and leers thro' dead branches above

I have stumbled by cave-ridden mountains

That rise barren and bleak from the plain

I have drunk of the fog-foetid fountains

That ooze down to the marsh and the main;

And in hot cursed tarns I have seen things I care not to gaze on again

I have scann’d the vast ivy-clad palace

I have trod its untenanted hall

Where the moon writhing up from the valleys

Shews the tapestried things on the wall;

Strange figures discordantly woven, which I cannot endure to recall

I have peer’d from the casement in wonder

At the mouldering meadows around

At the many-roof'd village laid under

The curse of a grave-girdled ground;

And from rows of white urn-carven marble

I listen intently for sound

I have haunted the tombs of the ages

I have flown on the pinions of fear

Where the smoke-belching Erebus rages

Where the jokulls loom snow-clad and drear:

And in realms where the sun of the desert

Consumes what it never can cheer

I was old when the Pharaohs first mounted

The jewel-deck'd throne by the Nile;

I was old in those epochs uncounted

When I, and I only, was vile;

And Man, yet untainted and happy

Dwelt in bliss on the far Arctic isle

Через ворота сну, що охороняються упирами

Повз безодні ночі, що слабшає місяця

Я прожив своє життя без числа

Я все прослухав своїм зором;

І я борюся і кричу перед світанком, доведений до божевілля від страху

Я крутився із землею на світанку

Коли небо було пароподібним полум’ям;

Я бачив, як темний всесвіт позіхає

Де чорні планети котяться без цілі;

Де вони крутяться у своєму жаху без уваги, без знання, блиску чи імені

Я без кінця дрейфував по морях

Під зловісними сірими хмарами неба

Що багатороздвоєна блискавка розриває

Це лунає істеричними криками;

Із стогоном невидимих ​​демонів, що виходять із зелених вод

Я занурився, як олень, крізь арки

Сілого первісного гаю

Там, де дуби відчувають присутність, що марширує

І стежить там, де жоден дух не сміє блукати;

І я втікаю від речі, що оточує мене, і вдивляється через мертві гілки вгорі

Я натрапив на гори, пов’язані з печерами

Що височіють безплідні й похмурі з рівнини

Я випив туманно-чудових фонтанів

Це сочиться до болота та до головної частини;

І в гарячих проклятих смугах я бачив речі, на які не хочу дивитися знову

Я відсканував величезний, вкритий плющем, палац

Я пройшов його ненайманий зал

Де місяць, що звивається з долин

Показує гобеленові речі на стіні;

Незвично виткані дивні фігури, які я не можу згадати

Я дивувався з вікна

На гнійних луках навколо

У розкладеному під

Прокляття опоясаної могилою землі;

І з рядів білого вирізаного в урнах мармуру

Я уважно слухаю звук

Я переслідував гробниці віків

Я летів на шестернях страху

Де лютує димний Еребус

Там, де жарти вимальовуються засніжені й сумні:

І в царствах, де сонце пустелі

Споживає те, що ніколи не може розвеселити

Я був старий, коли фараони вперше сідали

Прикрашений коштовностями трон біля Нілу;

Я був старий у ті епохи, незліченні

Коли я, і тільки я, був підлим;

І Людина, ще незаплямована і щаслива

Мешкав у блаженстві на далекому арктичному острові