22 - Hurula

Här döljer alla sina tårar och gråter inombords just som jag och du

Vi hör stans poliskör sjunga när vi bränner oss bort här nu

Minns alla fester där borta på varvet i stan, kommer du ihåg?

Hur vi snacka om att åka söderut tillsammans tills hjärtat börja slå

Jag var tjugotvå när jag lämnade Luleå

Vi skulle dra nånstans dit himmelen alltid var blå

Jag var tjugotvå när jag lämnade Luleå

Vi skulle dra nånstans dit himmelen alltid var blå

Inga pengar kvar att bränna, hade inga känslor kvar att känna

Det är tur att det finns lögner, tänk om allt du nånsin hört skulle stämma

När vi nådde till slutet av stan bar det bort därifrån

Det känns som det var mer än tusen år sen, det känns precis som igår

Jag var tjugotvå när jag lämnade Luleå

Vi skulle dra nånstans dit himmelen alltid var blå

Jag var tjugotvå när jag lämnade Luleå

Vi skulle dra nånstans dit himmelen alltid var blå

Kom igen, vad vet du om mitt liv egentligen, kanske redan är frälst?

Kanske kunde blivit nån, precis som vem som helst

Sista tåget har gått för såna som dig och mig, för länge sen

Vi kommer missta ord för tankar, tankar för ord ikväll igen

Jag var tjugotvå när jag lämnade Luleå

Men jag bär den stan i hjärtat var jag än går

Jag var tjugotvå när jag lämnade Luleå

Men jag bär den stan i hjärtat var jag än går

Тут усі ховають усередині свої сльози і плачуть, як і ми з вами

Ми чуємо, як співає міський міліцейський хор, коли ми зараз тут горімо

Пам’ятаєте всі вечірки на суднобудівній верфі в місті, пам’ятаєте?

Як ми говоримо про те, щоб разом їхати на південь, поки серце не почне битися

Мені було двадцять два, коли я залишив Лулео

Ми збиралися поїхати кудись, де небо завжди було блакитним

Мені було двадцять два, коли я залишив Лулео

Ми збиралися поїхати кудись, де небо завжди було блакитним

Немає грошей, щоб спалити, не залишилося почуттів

На щастя, є брехня, а якщо все, що ви коли-небудь чули, правда

Коли ми дійшли до кінця міста, його винесли звідти

Здається, що це було більше тисячі років тому, таке відчуття, ніби вчора

Мені було двадцять два, коли я залишив Лулео

Ми збиралися поїхати кудись, де небо завжди було блакитним

Мені було двадцять два, коли я залишив Лулео

Ми збиралися поїхати кудись, де небо завжди було блакитним

Давай, що ти знаєш про моє життя насправді, може, вже врятовано?

Можливо, міг би стати кимось, як і будь-хто

Для таких, як ми з вами, останній потяг давно відійшов

Сьогодні ввечері нам знову не вистачатиме слова за думками, думки за словами

Мені було двадцять два, коли я залишив Лулео

Але я ношу це місто у своєму серці, куди б я не пішов

Мені було двадцять два, коли я залишив Лулео

Але я ношу це місто у своєму серці, куди б я не пішов