Umber Tower -

An umber tower is quiet and looming before me

And I once used nothingness to fill that void

Then the sky must thrown a gauntlet

To detour me from the center I knew

-And I’ve never been wrong

The winds had changed beyond your shore

Now a mattered mane that muffles the lion’s roar

Such a place would leave a sour, familiar taste upon my tongue

How I trembled at the knees!

Underneath a mask, in the gully I hie

And I sank much deeper than I had prepared for

Tailing shades coalesced and converged on the walls

When I turned, they were nothing!

No, nothing at all

O' such beguiling was their boisterous game!

My own shadow… now a faceless no one

Such a place would leave a sour, familiar taste upon my tongue

How I trembled at the knees!

At sudden, from inside me

I felt a rapid disassemble

And all around had turned to gloom

Still, all around was calm

And I raised my fist

But there was no confrontation

Just a question had they asked

And with the comfort, I gave in

An umber tower was quiet and looming before me

So I used its gallantry to fill that void

Truly, I had embraced that delusion and glory

So I guess I don’t know what I knew after all

Such a place would leave a sour, familiar taste upon my tongue

How I trembled at the knees!

Переді мною тиха й височіє вежа

І колись я використав ніщо, щоб заповнити цю порожнечу

Тоді небо має кинути рукавицю

Щоб обійти мене від знайомого мені центру

— І я ніколи не помилявся

За вашим берегом змінилися вітри

Тепер — зіпсована грива, яка приглушує рев лева

Таке місце залишило б кислий, знайомий присмак на мому язику

Як я тремтів у колінах!

Під маскою, в ярі, я їду

І я занурився набагато глибше, ніж готувався

Тіні хвоста злилися й сходилися на стінах

Коли я повернувся, вони були ніщо!

Ні, взагалі нічого

О, така захоплююча була їхня бурхлива гра!

Моя власна тінь… тепер безлик нікого

Таке місце залишило б кислий, знайомий присмак на мому язику

Як я тремтів у колінах!

Раптом, зсередини мене

Я відчув швидке розбирання

І все довкола стало похмурим

Та все ж навколо було спокійно

І я підняв кулак

Але жодного протистояння не було

Вони просто поставили запитання

І з комфортом я поступився

Переді мною була тиха й височіла вежа

Тож я використав його галантність заповнити цю порожнечу

Справді, я прийняв цю оману і славу

Тож, мабуть, я не знаю, що я знав

Таке місце залишило б кислий, знайомий присмак на мому язику

Як я тремтів у колінах!