Love Life, Let Go - Hotel Books

My life has become a game of building a ladder to climb over the wall that you

built.

I can see the colors running down your face and I still can’t help but feel.

Cause it’s hard enough knowing that you cry

but it’s even harder knowing that I don’t have to ask why.

Cause I’ve learned that love is not a game and your heart is not a toy

and I’m sorry I didn’t learn that sooner and I’m sorry that you feel I stole

your joy.

Relay to me «I have this, I have this figured out.

I promise, I promise.»

You lied to me, I never had a chance.

I promise, I promise.

You taught me how to love life.

You taught me how to let it show.

You taught me how to love another.

You taught me how to let it go.

I wish vultures would come down and circle my body

so then I can at least know if I’m living or slowly dying.

These dark thoughts surround me but I refuse to let them inside.

I know love will carry me and I know love will be alright,

so I pray you find the same peace because I want you to know

what it’s like to not feel that pain inside.

This prison is your home, but at least we’re not alone.

This prison is our home, but at least we’re not alone.

This prison is your home, but at least we’re not alone.

This prison is our home, but at least we’re not alone.

I’ll bite the hand that feeds me when I find the food supply,

it’s the only way of living when there’s a dagger in your side.

A room full of living beings with souls that have died

praying for a miracle that brings miracles to life.

But I guess the dead will never shiver, they’ll never be cold enough to wish

they were alive

but this chill you left down my spine is all it took to make me wish I would’ve

died.

You taught me how to love life.

You taught me how to let it show.

You taught me how to love another.

You taught me how to let it go.

You taught me how to love life.

You taught me how to let it show.

You taught me how to love another.

You taught me how to let it go.

Моє життя стало грою у створення драбини, щоб перелізти через стіну, яку ти

побудований.

Я бачу кольори, що розливаються по твоїм обличчю, і досі не можу не відчувати.

Бо досить важко знати, що ти плачеш

але ще важче знати, що мені не потрібно запитувати, чому.

Тому що я дізнався, що любов — це не гра, а твоє серце  — не іграшка

і мені шкода, що я не навчився цього раніше, і мені шкода, що ти відчуваєш, що я вкрав

твоя радість.

Передайте мені «У мене є це, я це зрозумів.

Я обіцяю, обіцяю.»

Ти збрехав мені, у мене ніколи не було шансу.

Я обіцяю, обіцяю.

Ти навчив мене як любити життя.

Ви навчили мене як показати це.

Ти навчив мене як любити іншого.

Ви навчили мене як відпустити це.

Мені б хотілося, щоб стерв'ятники спускалися вниз і кружляли моє тіло

тож я можу принаймні знати, живу я чи повільно вмираю.

Ці темні думки оточують мене, але я не впускаю їх усередину.

Я знаю, що любов несе мене, і я знаю, що з любов’ю все буде добре,

тому я молюсь, щоб ви знайшли той самий спокій, тому що хочу, щоб ви знали

як це не відчувати цього болю всередині.

Ця в’язниця — ваш дім, але принаймні ми не самотні.

Ця в’язниця — наш дім, але принаймні ми не самотні.

Ця в’язниця — ваш дім, але принаймні ми не самотні.

Ця в’язниця — наш дім, але принаймні ми не самотні.

Я кусаю руку, яка мене годує, коли знайду запас їжі,

це єдиний спосіб жити, коли в твоєму боці кинджал.

Кімната, повна живих істот із померлими душами

молитися про чудо, яке приносить чудеса у життя.

Але я гадаю, що мертві ніколи не тремтітимуть, їм ніколи не буде достатньо холодно, щоб побажати

вони були живі

але цей холодок, який ти залишив у моєму хребті, це все, що потрібно, щоб змусити мене побажати

помер.

Ти навчив мене як любити життя.

Ви навчили мене як показати це.

Ти навчив мене як любити іншого.

Ви навчили мене як відпустити це.

Ти навчив мене як любити життя.

Ви навчили мене як показати це.

Ти навчив мене як любити іншого.

Ви навчили мене як відпустити це.