...Su Miedo - Hocico

En este solitario paraje ya ha pasado el que habla

arrebatandonos las sensaciones de vida,

enmudeciendonos,

haciendonos sentir perforados,

abandondados en la soledad mas

profunda rasgando finamente

nuestras ansiedades,

instintos y miedos.

En fin el estar aqui ya es signo de muerte venimos marcados antes de existir,

la muerte la llevamos en vida al pertenecer a este maldito cuerpo

articulado,

que solo permite sensaciones vagas.

Insuficientes, incomplementos, dejados,

atados al sentimiento de sentirnos

ajenos a la creacion,

condenados a sentir este

vacio inmenso por pertenecer a esta maldita raza que trata

de disfrazar sus sentimientos de abandono en fallidos intentos de completitud mental y corporal.

La eterna busqueda, el eterno sufrir,

la profunda tristeza de vivir solo a pesar de estar rodeado de seres

semejantes todos ellos confinados

a la insatisfaccion existencial.

El darse cuenta de lo vano que es el ser humano,

de lo terrible que es enfrentarse

con nuestro destino,

de lo frustante que es analizar

nuestra condicion en esta realidad.

El hombre como ser pensante en el fondo es el ser mas inconsciente,

olvidado, incomplemento y absurdo de la creacion.

Incapacitado para obvervar y sentir

lo que sus semejantes viven y sienten debe soportar su existencia

como un castigo con escasos

momentos de brillantez por el simple hecho de pertenecer a la raza humana.

Nuestra naturaleza es esto la voraz

e insaciable necesidad de algo que desconocemos,

algo que se encuentra tal vez en otro nivel de conciencia.

Fuera de este mundo.

У цьому самотньому місці вже пройшов той, хто говорить

забираючи відчуття життя,

заглушити нас,

змушуючи нас відчувати себе перфорованими,

покинули на самоті більше

глибоке дрібне розрізання

наші тривоги,

інстинкти та страхи.

Коротше кажучи, перебування тут – це вже ознака смерті, ми позначені ще до того, як ми існуємо,

ми несемо смерть у житті, належаючи до цього клятого тіла

артикулювати,

що допускає лише туманні відчуття.

Недостатній, неповний, залишений,

пов'язаний з почуттям

чужий створенню,

приречений відчувати це

Величезна порожнеча за належність до цієї клятої раси, яка лікує

маскування почуття покинутості в невдалих спробах духовної та тілесної цілісності.

Вічні пошуки, вічні страждання,

глибокий смуток життя на самоті, незважаючи на те, що вас оточують істоти

однаково всі вони обмежені

до екзистенційного незадоволення.

Усвідомлюючи, наскільки людина марна,

про те, як жахливо це зіткнутися

з нашою долею

як важко аналізувати

наш стан у цій реальності.

Людина як мисляча істота в глибині душі є найбільш несвідомою істотою,

забуте, незавершене і абсурдне творення.

Не в змозі побачити і відчути

те, що живуть і відчувають їхні однолітки, має підтримувати їхнє існування

як покарання з кількома

моменти блиску за простий факт приналежності до людського роду.

Наша природа така ненажерливий

і ненаситна потреба в чомусь невідомому нам,

щось, що, можливо, знаходиться на іншому рівні свідомості.

З цього світу.