Funeral - Hank Williams

I was walking in Savannah past a church decayed and dim

When slowly through the window came a plaintive funeral hymn

And my sympathy awakened and a wonder quickly grew

Till I found myself envired in a little colored pew

Out front a colored couple sat in sorrow nearly wild

On the altar was a casket and in the casket was a child

I could picture him while livin’curly hair protuding lips

I’d seen perhaps a thousand in my hurried southern trips

Rose a sad old colored preacher from his little wooden desk

With a manner sorta awkward and countenance grotesque

The simplicity and shrewdness in his Eithopian face

Showed the wisdom and ignorance of a crushed undying race

And he said now don’t be weeping for this pretty bit of clay

For the little boy who lived there has done gone and run away

He was doin’very finely and he appreciates your love

But his shore 'nuff father wanted him in the big house up above

The Lord didn’t give you that baby by no hundred thousand miles

He just thought you need some sunshine and he lent it for awhile

And he let you keep and love it till your hearts were bigger grown

And these silver tears you’re sheddin’now is just interest on the loan

Just think, my poor dear mourners creepin’along on sorrows life’s way

What a blessed picnic this here baby got today

Your good fathers and good mothers crowd the little fellow round

In the angel’s tender garden of the big plantation ground

And his eyes they brightly sparkle at the pretty things he viewed

But a tear came, and he whispered I want my parents too

But then the angel’s chief musicians teach that little boy a song

Says if only they be faithful they’ll soon be comin’along

So my poor detached mourners let your hearts with Jesus rest

And don’t go to criticizin’the one what knows the best

He has give us many comforts he’s got the right to take away

To the Lord be praised in glory forever let us pray

Я проходив Саванною повз церкву, що зруйнована й тьмяна

Коли у вікно повільно пролунав жалібний похоронний гімн

І моє співчуття прокинулося, і диво швидко виросло

Поки я не виявив, що мене заздрить у маленькій кольоровій лавці

Попереду кольорова пара сиділа в смутку, майже дика

На вівтарі була скринька, а в скрині — дитина

Я могла б уявити його, коли живе кучеряве волосся, яке висуває губи

Я бачив, мабуть, тисячу в своїх поспіхах на південь

Зі свого маленького дерев’яного столика піднявся сумний старий кольоровий проповідник

З манерою якоюсь незграбною та гротескною

Простота й кмітливість у його ейтопському обличчі

Показав мудрість і невігластво розчавленої невмируючої раси

І він сказав, що тепер не плач за цією гарненькою глиною

Бо маленький хлопчик, який там жив, пішов і втік

У нього вийшло дуже добре, і він цінить вашу любов

Але його береговий батько хотів, щоб він у великому будинку нагорі

Господь не дав вам цю дитину за ні сотні тисяч миль

Він просто подумав, що вам потрібне сонячне світло, і позичив його на деякий час

І він дозволив вам зберігати й любити це поки ваші серця не виросли

А ці срібні сльози, які ви зараз проливаєте, — це просто відсотки за позику

Тільки подумайте, мої бідні, дорогі плакальники, повзають на життєвому шляху печалі

Який благословенний пікнік у цієї дитини сьогодні

Ваші добрі батьки і добрі матері товпляться навколо маленьких хлопців

У ніжному саду ангела великої плантації

І в його очах яскраво сяють гарні речі, які він бачив

Але сльозина, і він прошепотів, що я хочу й своїх батьків

Але потім головні музиканти ангела навчають того маленького хлопчика пісні

Каже, якщо вони будуть вірними, то скоро прийдуть

Тож мої бідні, відсторонені скорботники нехай ваші серця з Ісусом відпочивають

І не критикуйте того, хто знає найкраще

Він надав нам багато зручностей, які він має право забрати

Господеві в славі навіки молімося