Quando lo vedi anche - Giorgio Gaber

Quando lo vedi sulle facce degli altri

Quando li osservi in quel loro appiattimento

In un salotto o in un bar con un campari soda

Così assuefatti alla violenza dolce della moda

Quando lo vedi sugli altri e ti senti diverso

E credi di non essere sommerso

Non è ancora il momento di soffrire

Puoi ridere di loro, ti serve per capire

Sono persone piatte, molli, stanche…

Ma quando lo vedi anche

Sulla tua maglietta

Sulle scarpe da tennis

Sui blue-jeans da quattordici once

Su come parli, cosa canti, come ti vesti

Sui tuoi bisogni, sulle tue scelte, sui tuoi gusti

Allora ti senti anche tu arrendevole e fiacco

Allora ti piaci un po' meno e non sai perché

E non riesci a trovare nemmeno abbastanza distacco

Per ridere di te… per ridere di te

Quando lo vedi sulle facce degli altri

Quando li osservi in quel loro appiattimento

Gli stessi atteggiamenti, la stessa ironia

E le loro battute un po' da trattoria

E le mani curate, le camicie pulite, bianche…

Ma quando lo vedi anche

Sulla tua maglietta

Sulle scarpe da tennis

Sui blue-jeans da quattordici once

Su quel giaccone americano che ho comprato

Con pochi soldi al mercatino dell’usato

Allora arriva al disgusto la tua stravaganza

Allora diventa una moda ogni gesto che fai

Non si riesce nemmeno ad avere abbastanza coscienza

Per piangere di noi… per piangere di noi

Di noi così ribelli, così devoti

Di noi così folli, così massificati

Di noi così avanti, così impotenti

Coi capelli un po' lunghi

E le nostre barbe da impegnati

Di questa nostra assurda mancanza di rigore

Di una mollezza sorda che non ci fa reagire

Di noi che non sappiamo cosa sia

La nostra malattia

E forse non abbiamo ancora fatto un gemito

Ma la paura comincia a salire dagli intestini

Come il vomito

Noi così vitali, così distrutti

Noi così creativi, così assuefatti

Ci aggrappiamo ad un gesto che sembra di rottura

Con l’illusione e il pretesto di scegliere ancora

Noi così originali e spappolati

Creiamo saltando liberi come pidocchi

Coi nostri gusti schifosi accumulati

Fra la testa e gli occhi

Ormai sei soggetto a una forza

Che ti è sconosciuta

Ormai sei libero e schiavo

Ormai sei coinvolto

E di colpo ti viene il sospetto

Che in tutta la vita

Non hai mai scelto

Non hai mai scelto

Non hai mai scelto

Quando lo vedi anche

Sulla tua maglietta

Sulle scarpe da tennis

Sui blue-jeans da quattordici once…

Коли бачиш це на обличчях інших

Коли ви спостерігаєте за ними в їх сплощенні

У вітальні або барі з газованим кампарі

Так залежний від солодкого насильства моди

Коли ви бачите це на інших і відчуваєте себе інакше

І ви вірите, що ви не занурені

Ще не час страждати

Над ними можна сміятися, треба розуміти

Вони плоскі, м'які, втомлені люди...

Але коли ви це також бачите

На твоїй сорочці

На тенісних черевиках

Близько чотирнадцяти унцій синіх джинсів

Про те, як ти говориш, що співаєш, як одягаєшся

Про ваші потреби, ваш вибір, ваші смаки

Тоді ти теж почуваєшся поступливим і слабким

Тоді ти подобаєшся трохи менше і не знаєш чому

І ви навіть не знайдете достатньої відстороненості

Сміятися з тебе... сміятися з тебе

Коли бачиш це на обличчях інших

Коли ви спостерігаєте за ними в їх сплощенні

Те саме ставлення, та ж іронія

А їхні жарти трохи нагадують траторію

І доглянуті руки, чисті білі сорочки...

Але коли ви це також бачите

На твоїй сорочці

На тенісних черевиках

Близько чотирнадцяти унцій синіх джинсів

На тій американській куртці, яку я купив

З невеликими грошима на блошиному ринку

Тоді ваша екстравагантність доходить до огиди

Тоді кожен ваш жест стає модою

Навіть совісті не вистачаєш

Плакати за нами... плакати за нами

З нас таких бунтівних, таких відданих

З нас такі божевільні, такі масовані

Нас так далеко попереду, такі безпорадні

З трохи довгим волоссям

І наші зайняті бороди

Про нашу абсурдну відсутність строгості

Тупої м’якості, яка не змушує нас реагувати

З нас, які не знають, що це таке

Наша хвороба

А може, ми ще не стогнали

Але страх починає підніматися з кишечника

Як блювота

Ми такі життєві, такі знищені

Ми такі креативні, такі залежні

Ми чіпляємося за жест, який ніби ламається

З ілюзією і приводом знову вибирати

Ми такі оригінальні та розбиті

Ми творимо, стрибаючи вільно, як воші

З нашими накопиченими паскудними смаками

Між головою і очима

Тепер ти підвладний силі

Що вам невідомо

Тепер ти вільний і раб

На даний момент ви залучені

І раптом з’являється підозра

Так у всьому житті

Ти ніколи не вибирав

Ти ніколи не вибирав

Ти ніколи не вибирав

Коли ви теж побачите

На твоїй сорочці

На тенісних черевиках

Близько чотирнадцяти унцій синіх джинсів...