Luciano - Giorgio Gaber

La notte faccio sempre tardi, non certo per divertimento

La notte è il mio elemento

Gli amici, la conversazione, quaranta sigarette, un po' di vino

Comincio a stare meglio e mi si alza il tono

Ma di mattina, ci tengo a precisare, all’una di mattina

C'è sempre un cretino che suona

Perché il cretino è un amico che sa che stai dormendo

E allora insiste, l’amico è tremendo

«Ah, sei tu, Luciano…»

(è l’ultima persona che vorrei vedere)

«Ah, sei tu Luciano, mi fa piacere»

Lui mi si butta addosso, un tenero abbraccio

Ha gli occhi gonfi, è pallido come uno straccio

Mi stringo nella giacca del pigiama, un po' cortina

Barcollo, poi raggiungo la cucina

Così in mutande non sono a mio agio

Ma lui non può capire

Sono il suo salvatore, ormai mi ha scelto

Sono un gruppo d’ascolto

«Luciano, sono troppo nudo, fammi mettere almeno i pantaloni»

Ma lui non mi dà tregua, non sente ragioni

E lo capisco, certo non è il caso di occuparsi di pudore

Quando un amico è disperato, distrutto dall’amore

«Un attimo soltanto», provo a dire

«dovrei andare…»

Sono anche debole di reni

Meglio non dirlo di fronte ai suoi problemi

Infatti lui mi butta addosso una tale dose di dolore

Che non mi lascia il tempo, mi tocca rimandare

«Povero Luciano…»

(dovrei dirgli qualche cosa di geniale)

«Povero Luciano, come stai male»

Lui soffre da morire, non esagera affatto

È proprio vero, gli è successo di tutto

Se non fosse per come mi scappa lo potrei capire

Del resto anch’io ho sofferto per amore, adesso avrei da fare

Ma lui mi piange sulla spalla, mi vuol bene, mi si butta addosso

Non vuole mica, non c'è cristo che mi mandi al cesso

Sono anche debole di reni, non ne posso più, maledizione

La sento scivolare un po', la fermo subito con il trucco della contrazione

Poi con indifferenza mi asciugo un po' la coscia

Cosa vuoi che sia in confronto alla sua angoscia

Riprende a lamentarsi, è una cascata

Aiuto, un’altra goccia sulla coscia, stavolta non l’ho fermata

Io cerco di scappare, se posso lo mollo

Ma è troppo disperato, mi si butta al collo

Poveretto, gli muore anche la mamma e lui si spara, è tutto un morire

È nello squagliamento più totale, è nel terrore

E io sono debole di reni, l’ho già detto, inutile resistere, tanto è lo stesso

Inutile resistere, lo so, lo so, oramai mi piscio addosso

«Aiuto, Luciano, mi sto pisciando addosso!»

Non è possibile, non voglio, non posso

La sento scivolare, mi sto pisciando addosso

Sento già il suo calore

«Aiuto, Luciano, non la posso più fermare!»

Mi si è sciolto il cuore

Sono tutto una fontana, sono tutto un sudore

: Aiuto, mollo tutto, sì, adesso piscio, piscio per due ore

: «Luciano?

Luciano, dove vai?

Dài, non andare via.

Ma come ti faccio schifo?

Stavo dormendo.

Dài, non fare così, Luciano, vogliamoci bene.

È colpa tua.

Te e quella scema che t’ha lasciato.

Vogliamoci bene, Luciano… dài…»

Я завжди залишаюся пізно ввечері, звичайно, не для розваги

Ніч моя стихія

Друзі, розмова, сорок сигарет, трохи вина

Мені стає краще, і тонус підвищується

Але вранці, хочу уточнити, о першій ночі

Завжди є дурень, який грає

Тому що придурок — це друг, який знає, що ти спиш

А потім наполягає, друг жахливий

«Ах, це ти, Лучано…»

(він остання людина, яку я хотів би бачити)

«Ах, це ти Лучано, я радий»

Він кидається на мене ніжними обіймами

Очі опухлі, він блідий, як ганчірка

Я обіймаюся в піжамному піджаку, трохи завісу

Я хитаюся, потім іду на кухню

Тому мені не зручно в нижній білизні

Але він не може зрозуміти

Я його рятівник, тепер він вибрав мене

Вони є групою слухачів

«Лучіано, я занадто голий, дозволь мені хоча б штани одягнути»

Але він не дає мені передишки, не чує причин

І я розумію, безумовно, не потрібно мати справу зі скромністю

Коли друг у розпачі, знищений коханням

— Хвилинку, — намагаюся сказати я

"Я повинен йти…"

У мене також слабкі нирки

Краще не говорити цього перед обличчям його проблем

Насправді, він кидає на мене таку дозу болю

Це не залишає мені часу, я повинен відкласти

«Бідний Лучано...»

(Я повинен сказати йому щось геніальне)

«Бідний Лучано, який ти поганий»

Він страждає на смерть, він зовсім не перебільшує

Правильно, все з ним сталося

Якби не те, як це вислизає від мене, я міг би зрозуміти

Зрештою, я теж страждав за кохання, тепер мені доведеться це робити

Але він плаче мені на плечі, він мене любить, він кидається на мене

Не хоче, нема Христа, щоб мене в туалет відправити

У мене теж нирки слабкі, я вже не можу, блін

Я відчуваю, що воно трохи сповзає, я негайно зупиняю його за допомогою трюку скорочення

Потім випадково трохи витираю стегно

Що ви хочете, щоб це порівнювалося з його стражданням

Він знову починає скаржитися, це водоспад

Допоможіть, ще одна крапля на стегно, цього разу я не зупинила

Я намагаюся втекти, якщо зможу здатися

Але він занадто відчайдушний, він кидається мені на шию

Бідолашний, у нього теж мама вмирає і він застрелюється, це все смерть

Він повністю тане, він у жаху

А у мене нирки слабкі, я вже казав, чинити опір марно, це так само

Не треба чинити опір, я знаю, я знаю, тепер я на себе мочу

— Допоможи, Лучано, я сам пісяю!

Не можна, не хочу, не можу

Я відчуваю, як воно ковзає, я писуюся

Я вже відчуваю його тепло

— Допоможи, Лучано, я більше не можу тебе зупинити!

Моє серце розтануло

Я весь фонтан, я весь піт

: Допоможіть, я все кидаю, так, зараз пісяю, пішу дві години

: «Лучіано?

Лучано, куди ти йдеш?

Давай, не відходь.

Але як мені зробити вас хворим?

Я спав.

Давай, не роби цього, Лучано, давайте любити один одного.

Це ваша провина.

Ти і той дурень, що покинув тебе.

Давай любити один одного, Лучано... давай...»